fbpx

Тепер мама обвинувачує мене в тому, що через мене весілля Наталки та Віктора не склалося

– Якби не твої поради, то діти були б щасливі! Скільки грошей ми з батьком вже витратили на приготування, а вона за місяць все відмінила! Завдатки ніхто не вертає!

І треба було мені тоді з Наталкою говорити? Знову винна.

А, коли я з Наталкою говорила, то вона мені те саме казала, що й мама:

– Свого життя не маєш, а до мого лізеш! Сильно твої поради допомогли тобі?

А тепер, дивися, сама хлопця покинула, а винна знову я.

Все почалося з того, що я справді зараз розлучена і поки нових стосунків не видно. У мене є син, якому десять років. Я довго переживала розставання і дійшла висновку, що якби так рано не вийшла заміж, то не наробила б стільки помилок.

Я просто хотіла вийти заміж, а що буде там далі – навіть не уявляла. Ні я не уявляла, ні мій тодішній чоловік теж не уявляв.

Отак ми прожили п’ять років і я вирішила, що з мене досить, бо ми як в тій приказці про щуку, лебедя і рака, кожен у свій бік.

У мене з сестрою велика різниця у віці, так би мовити, мамин з татом другий шанс виростити ідеальну доньку – п’ятнадцять років.

Тому. Коли я вже набила всі можливі шишки в своєму житті, вона тільки стала на шлях стосунків.

Того дня вона мені зателефонувала і почала щебетати, що скоро одружується і я маю познайомитися з її обранцем, який просто Ангел з неба і принц по сумісництву.

Прийшла я з сином, мама стіл накрила, допомогла з стравами, сидимо і чекаємо майбутнього зятя.

Приніс нам квіти, батькові чвертку, сіли їсти і я вже почала помічати тривожні дзвіночки. По-перше, цей Віктор абсолютно не пропонував страви Наталі, отак собі взяв, накидав і поставив. Я навіть незнайомій людині, яка поруч зі мною за столом має запропонувати страву, якщо я взяла її в руки, це ж елементарно. А тут коханій людині не може запропонувати салат чи хліб… Далі – язик після кількох чарок розв’язався і мені не дуже подобалися такі жарти і теми, які піднімав Віктор. Знаючи свою сестру, я взагалі не розумію, що вона в ньому знайшла.

Я про це їй і сказала – що у вас спільного? Про що ви разом мрієте, чого спільного хочете?

– Ой, вічно ти собі придумаєш і вже й висновки робиш, – каже Наталка, – він думає про те, що й я.

– Точно?

– На сто відсотків.

Ну таке, раз так, то треба вже допомагати з усіма тими дрібницями, які супроводжують весілля – список гостей, колір і тема, місце проведення, меню…

І ось на якомусь етапі прибігла Наталка до мами і сказала, що вона за Віктора заміж не вийде, бо він не хоче ні квартиру знімати, ні дітей в найближчому майбутньому, ні кота.

І от тепер мама звинувачує мене у тому, що це я вклала якісь питання Наталі в голову і вона не те собі надумала:

– Ідеальних немає! Головне, аби вийти заміж, а там вже якось буде. Чи ти думаєш, всі мають мати спільні погляди?

– Мамо, а чого ні?

– А от у нас з татом нема жодного спільного захоплення, але ж живемо!

– Та я не про захоплення, але одне діло хотіти жити разом до кінця життя, а інше – знати, що ви будете разом жити в будинку з синім дахом, де буде дві машини, квітник і бігатимуть двійко діток!

– Що ти вже завертаєш? Де чоловіки дітей хочуть?, – стоїть на своєму мама.

І таке. Я винна і все. Вона Наталю втішає, але я не буду, бо вона вчинила правильно, добре, що біда грошима взяла. А то не знати чим би це все закінчилося.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page