fbpx

Тепер він мій чоловік, у нас двоє малюків, але щастя немає. Бумеранг?

Виношу на огляд громадськості свою життєву історію. Значить, події відбувалися так. Жила я собі, проблем не мала до 25 років. Отримала гарну освіту, дуууже хорошу посаду, про створення сім’ї не думала, стосунків ні з ким не будувала. Максимум платонічні почуття до якого-небудь красунчика, і його закоханих поглядів, мені цілком вистачало. В основному життя моє складалася з роботи, орендованої квартири, “заточеної під мене», мюслі на сніданок, легкого салату на обід, питного йогурту на вечерю (вага, що розмовляє, казала мені: «ви трішки худа» – 52 кг при зрості 170), дорогих парфумів-кремів, улюблених серіалів і нуля проблем.

Я сама заробила собі на перший відпочинок на морі, на норкову шубу, дорогі гаджети “яблучної” компанії, і, навіть, таку собі, але машину, і була дуже горда собою. Я купила б собі і житло, хоча б дольову участь оформила, однак мені здавалося це занадто «доросла» тема, займуся цим вже в сім’ї. Це була моя помилка.

Коли мені стукнуло 25 я прямо фізично відчула якийсь рубіж: юність залишилася, там, «до», а «після» настав такий період, коли мене стала обтяжувати відсутність серйозних стосунків, стосунків для сім’ї, дітей. Знайомі всі обзавелися сім’ями, молодший брат одружився, на свята мені все частіше стали бажати чоловіка, сім’ї… як на гріх, на роботі з’явився співробітник, який став кепкувати з мене, кажучи, хоч і в жартівливій формі, що я «засиділася в дівках» , підштовхував вічно до якихось дій (з розряду, червона помада, спідниця коротша, каблуки вище і т.д.). Ось в такому настрої я перебувала, коли в моєму житті з’явився він.

Він – на три роки молодший за мене, хлопчик з порядної сім’ї, з хорошою освітою і посадою, і… одружений чотири роки як, але без дітей.

Скажу чесно, як на сповіді, почуттів до нього не виникло. На відміну від нього. Він взяв мене своєю наполегливістю. Він закидав мене подарунками, проходу не давав, а також писав листи, дзвонив-дзвонив, дружину помийками поливав.

Я намагалася не звертати на все це увагу. Закликала зайнятися налагодженням свого сімейного життя. Одного разу сказала йому, щоб він ні на що не розраховував, поки одружений, поки я не побачу свідоцтво про розірвання шлюбу. І що ж? Незабаром я його побачила. Він розлучився. Сам подав заяву, розлучили швидко, дітей, повторюся, у них не було.

Я не можу сказати, що покохала його, але подумала, що його почуттів цілком вистачить, головне – він рівня мені. Зрештою, як в минулі часи, батьки молодих змовилися і в перед. І жили, і любити один одного ще починали. Ми одружилися. Красива весіллі, через 2 роки первісток, хлопчик. Живи та радій, але… він почав випивати. Спочатку по чуть-чуть, іноді, при нагоді. Далі більше. Кілька років тому невірність. Випадкова, необдумана. Пробачила. Наслідки того “стрибка у гречку” довелося вирішувати у медиків…

По роботі мене «добровільно-примусово» перевели в іншу місцевість, він став наполягати на збереженні «територіальної цілісності» сім’ї, просив другу дитину. Я і сама дуже хотіла другу дитину. Бог подарував. І ось пупсик 2 міс. Я у відпустці, сім’я разом… точніше, його немає. П’є. І Новий рік я зустріла з синами. Без нього. Що буде далі залишається тільки здогадуватися.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page