Отож, приїхали ми на стару батьківську квартиру виносити меблі старі, бо нарешті знайшлися кошти на косметичний ремонт, але я вже наполягла, що якщо я сюди переїжджаю, а доньці віддаю квартиру, то й меблі я міняю.
Чоловік тяжко зітхнув і згодився, але потім ще довго намагався мене розжалобити, бо він хотів нові колеса, але я була невблаганна.
І ось ми збираємо речі з шафів та сортуємо що куди, як тут донька витягує стару коробку з антресолі.
– Мамо, я що тут за такі квіточки і малюночки? Це твоє?
Вона зробила такі круглі очі наче я ніколи не була дитиною чи підлітком.
– Ану віддай, – взяла я коробку і справді побачила там ті скарби, які колись так бережно збирала: і слова пісень, і вірші, і засушені пелюстки троянд, і листи…
Мені писав хлопець Андрій, запевняв, що любить мене і чекає на зустріч, а я почала пригадувати. То було в таборі, я закохалася в нього без пам’яті і стільки сліз пролила, коли батьки мене забрали додому. Мені здавалося, що більше такого кохання ніколи не буде в моєму житті. Я не розмовляла з мамою, хотіла перевестися до Андрія в місто, уявляла, як він іде сумний, заходить у свій клас, а тут я сиджу за партою. Він підбігає до мене і крутить на руках на очах в спантеличених однокласників…
У мене виступили сльози від тих спогадів, адже я й не пам’ятаю, чому ми більше не бачилися. Якби не ці пожовклі листи, то я б про нього так детально й не згадала…
Я розповіла доньці, що то за листи і яким був романтичний Андрій.
– Коли ми вже мали їхати додому, то він зірвав всі квіти біля корпусу вожатих і розсипав біля нашої кімнати і по коридору… Всі знали. Що то мені таке хлопець зробив і всі дуже заздрили, а я так пишалася ним…
Отак ми з донькою перемовлялися і я ще кілька днів по тому згадувала Андрія, але потім і забула.
І уявіть моє здивування, коли на ювілеї в колеги я бачу його! Він геть не змінився на обличчі, ті ж очі, вираз обличчя, гарний, навіть, кращий, ніж тоді.
Я очима скліпала і спитала колегу, хто там сидить.
– Ой, то чоловік сестри ювілярки. Ще той фрукт, вона ж розповідала, пригадуєш, як у неї родич гроші позичив і всі профукав в інтернеті? То він. Сестра їй потроху віддає, але то була дуже пристойна сума, він їй казав, що не вистачає на квартиру. Не розумію, чому вона його запросила?
Я крадькома поглядала на Андрія і бачила, що чоловік вже веселенький, відмахує руку жінки, коли та намагається його заспокоїти, але він вже почервонів до якогось чоловіка, вже на вулицю йдуть. Я бачила, що Ніна Василівна аж не знала, де дітися, бо не так вона собі свій ювілей уявляла.
Я вийшла на вулицю з усіма, бачила як жінка гладить Андрія по руці:
– Ти ж обіцяв, поїхали додому, ну поїхали.
– Ні, я буду веселитися, я на подарунок скидався!
Він ковзнув поглядом по обличчях людей, які вийшли подивитися, чим все скінчиться і зупинив погляд на мені. і в цей момент я дуже захотіла аби він ніколи не згадав, що колись так романтично і ніжно залицявся до мене.
Мені дуже хотілося, аби я ніколи Андрія дорослого й не зустрічала, бо різниця між його минулим і теперішнім була просто колосальна.
І заради цього я хотіла все кинути і податися світ за очі? Подзвоню мамі і попрошу у неї пробачення за свою поведінку, вона навіть не уявляє, як я їй вдячна, що тоді вона змогла витерпіти всі мої капризи і причіпки, слова гіркі… Пробач, мамо, пробач…
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота