fbpx
Історії з життя
Тетяна подумала: «Ну все, Костику, тобі кінець. Спіймаю тебе на місці, не викрутишся!» — і сіла за гостинний стіл. Там випила, там поїла. Не помітила, як минув час

Новорічна роль.

— Ні і ще раз ні. Цього року жодних підробітків. І не потрібні нам ці гроші, без них обійдемося – сварилася Тетяна на чоловіка. — Ну, люба моя, стільки замовлень. Усі вже звикли, що я в ролі Діда Мороза ходжу з вітаннями – просив її Костя.

— Господи, ти ходиш, народ веселиш, а про нашу сім’ю забуваєш. Ми з донькою знову відзначатимемо свято удвох? – відповіла Тетяна.

— Ну, я ж приходжу, — заперечив Костя.

— Так, але в якому вигляді? Пам’ятаєш позаминулий рік? Коли мої батьки були у нас в гостях? — Запитала Тетяна. Костя опустив голову.

Жінка тоді зі своєю мамою накрили розкішний стіл. Костя пішов на підробіток. Батько Тетяни тинявся без діла і скиглив:

— Ну, коли він прийде? Незабаром дванадцять, а в мене ні в одному оці. А сам сьорбав з фляжки, яку приховав від дружини.

— Тату, Костя скоро буде, потерпи – гукала Тетяна з кухні. Батько крадькома робив ковток і бурчав — А як же. Поки прийде, у мене весь настрій пропаде.

Рівно пів на дванадцяту з’явився Костя. Похитнувся і протрубив:

— Вітаю вас, дівчатка та хлопчики. Я приніс вам подарунки. Ішов я лісом, йшов горами… — почав він.
Тетяна схопилася.

— Костику, заспокойся ти вже вдома. Роздягайся і пішли за стіл. Ми з батьками тебе вже зачекалися.

Чоловік обвів каламутним поглядом кімнату, махнув родичам і пішов перевдягатися. Тетяна сіла за стіл і посміхнулася.

— Він зараз.

Мама підібгала губи.

— Яка неповага до нас.

Батько крякнув:

— Бо треба було виходити заміж за нормального чоловіка, а не за клоуна — і демонстративно налив собі в чарку.

Минуло десять хвилин і пролунало хропіння. Тетяна схопилася і побігла у спальню. Костя спав посеред ліжка, навіть не знявши бороду.

— А минулого року? — Запитала Тетяна.

Костя почервонів. Поки дворічна донька розповідала насилу вивчений вірш, він просто заснув у тарілці із салатом.

– Продовжувати ще? – грубо запитала Тетяна.

– Не треба – махнув рукою чоловік. – Але розумієш цього року, з нами ходитиме кореспондент. Напише про нас у газеті.

Тетяна склала руки:

– Мені все одно. Незамінних немає. Одягніть, наприклад, Мишка, нехай він ходить з привітаннями. А ти будеш вдома. Ми сім’я чи ні, зрештою? А Новий рік свято сімейне – поставила крапку у розмові Тетяна.

Настало тридцять перше. Тетяна не могла натішитися на чоловіка. Він їй завзято допомагав. Чистив овочі, натирав сир. Ну нарешті у нас буде нормальне гуляння, раділа Тетяна. Але рано вона розслабилася. Кості подзвонили. Він довго говорив по телефону, майже пошепки. Потім сказав:

— Гаразд — і подивився на Таню.

— Ну І що ти хочеш сказати? Що збираєшся піти? Іди, Але врахуй, коли повернешся, нас з Олею вже не буде!
Костя заметушився.

– Та ні. Нічого такого. Просто в мене борода вдома, треба її Мишкові віддати, бо без бороди він на дід Мороза не схожий.

Тетяна з підозрою сказала:

– Ну гаразд. Тільки якщо обдуриш, розлучення!

Костя пішов. А Тетяна нарізаючи салати, згадала, яка ж вона була щаслива, коли виходила за Костю. Молодий завклуб, лише після інституту. Високий, гарний, а співає як. І вибрав її, дівчину, яка нічим не відрізнялася від інших. Співати вона не вміла, танцювати теж. Книги ось що було її любов’ю. Костя теж був книголюбом. На цьому й зійшлися. Як їй усі заздрили. І жили вони дружно, от лише на свята Костя днями й ночами пропадав у клубі. То репетиції, то ще щось. А вона, чого собі брехати, ревнувала. Там стільки самотніх та гарних дівчат. До того ж минулого року він ходив із новою Снігуронькою. Стара Ірина Михайлівна сказала, що з неї досить. В неї ноги болять, і вдома всі лаються. А ця Сніжана, була дівчиною верткою. Тетяна бачила, яким солодким поглядом вона дивиться на її чоловіка.

Минула година, друга, третя. Тетяна розсердилася, знову чоловік обвів її навколо пальця. О сьомій годині не витримала. Відвела доньку до сусідки і вирішила спіймати Костю на гарячому.

Вона добре знала адреси постійних клієнтів. І насамперед вирушила до голови адміністрації. Там було весело. Багато гостей, шашлик на подвір’ї. Тетяна зайшла і її одразу оточили знайомі.

— Танечко, ти зазирнула до нас в гості? Роздягайся і сідай за стіл.

Тетяна почала відмовлятися, але господиня, огрядна Ганна Степанівна вигукнула:

— Ти мене образити хочеш? Жодних «я піду». Скоро дід Мороз із Снігуронькою прийдуть нас вітати.

Тетяна подумала: «Ну все, Костику, тобі кінець. Спіймаю тебе на місці, не викрутишся!» — і сіла за гостинний стіл. Там випила, там поїла. Не помітила, як минув час. Рівно об одинадцятій хтось гукнув:

— А ось і дід Мороз!

Тетяна зібралася, хоч у голові вже шуміло. Всі розсілися і почалося:

— Ішов я лісом, йшов горами… — і зайшов дід Мороз. До нього з усмішкою притискалася Снігуронька — Сніжана.

Тетяну підкинуло, немов пружину.

— Ти ж мені обіцяв! Клявся! Все розлучення!

Вона підбігла до діда Мороза, штовхнула Снігуроньку.

— Не лізь до мого чоловіка, вертихвістко — смикнула того за бороду. І застигла. На неї з подивом дивився Мишко.

— Вибачте, вибачте — защебетала вона і кинулася в передпокій. Знайшла свій одяг і бігцем додому. На свіжому повітрі її трохи розвезло.

Костя з Олею сиділи за столом і чекали на маму. Пролунав шум у коридорі і гучна лайка. На порозі з’явилася Тетяна, кудлата і з розмащеним макіяжем.

— А ось і наша мама-снігуронька прийшла!

Костя підняв брови. І Тетяна не вигадала нічого кращого, ніж зробити незграбний реверанс і сказати:

— Ішов я лісом, йшов горами.

Регіт розітнув тишу їхньої квартири. Костя аж плакав від сміху. Оля заливалася дзвіночком. А Тетяна, не втримавшись на ногах, хихотіла біля порога. Такого Нового Року у родині Левченків ще не було.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page