Про те, що це вміло розіграний спектакль я зрозуміла лише тоді, коли біля дверей почали збиратися сусіди, деякі навіть гримали в двері та совістили мене. А мене всю трусило і я розуміла, що якщо відкрию двері, то всі тільки переконаються, що ця жінка каже правду.
Як мені далі з сусідами жити, я не знала. Я взагалі не розуміла, як до цього всього дійшло, я ж просто хотіла сімейного щастя.
Отож, рік тому я познайомилася з Іваном, ми знайшли спільну мову і я запропонувала жити разом.
Мені вже тоді було тридцять дев’ять, тому я спішила завести родину, а Іван мені казав, що я його майбутня дружина, от тільки з мамою своєю познайомить мене.
Знайомство він чомусь все відкладав і відкладав, але у мене були інші клопоти аби думати про його маму та й час летів дуже швидко.
І ось місяць тому на порозі стала Віра Семенівна, Іван не знав куди й дітися, а вона строго на нього дивилася і все випитувала, чого це він не знайомить нас.
– Я ж бачу, яка Оксанка хороша жіночка, – каже мені і усміхається.
Я дуже зраділа, що їй сподобалася.
А тоді якось вона прийшла до мене з валізами:
– Тарганів хочу вивести, приймете на два тижні?
– Та з радістю, – сказала я.
А далі й почалося. Тільки Іван за двері, як вона починає:
– Гарна ти жінка, Оксано, тільки, коли смієшся, то такі звуки видаєш…
– Гарна ти господиня, Оксано, але от борщ не вари, то не твоє.
– Гарна ти жінка, Оксано, але от прання в тебе завжди не таке, як годиться…
Далі почало з’являтися волосся в стравах, шкаралупа в яєчні і мухи в каві.
Коли це Іван бачив, то невістка жебоніла:
– Івасику, то буває у всякої господині, я тобі зараз все перероблю.
І вона кидалася все наново готувати.
Два тижні проминули швидко, але свекруха майбутня ніяк не йшла від нас, навпаки, вона собі переставила меблі так як їй зручно і тільки списки мені писала, що я маю купити.
В той вечір вона причепилася до моєї фігури, мовляв, з такими ногами не варто такі спідниці вдягати.
І я не витримала, зібрала її речі і виставила за поріг. Я вам зізнаюся як перед Богом – я сама не очікувала, що таке зроблю. Руки самі робили, а потім довго трусилися.
За дверима спочатку було тихо, але далі почала свекруха голосити, що її з хати вигнали, а син от-т з роботи прийде.
І мене осінило – це ж наче по нотах розіграно, ось Іван за п’ятнадцять хвилин прийде з роботи, а його мати під дверима. Звичайно, що його реакція буде відповідна. А далі й сусідки підключилися, почали стукати та дзвонити.
Я не знала, що й робити, треба буде продавати квартиру і переїжджати.
Аж тут раптом стало тихо і я почула голос Івана:
– Що, мамо, знову?
– Так, сину. Не знаю, що ти таких собі жінок вибираєш, що матір твою отак шанують.
– Оксано, відкрий.
Я відкрила, бо ж куди діватися і очам не повірила: свекруха порозвішувала і порозкидала свій одяг по всій сходовій.
– Мамо, зайдіть, – сказав Іван і я приготувалася до найгіршого.
– Мамо, скільки можна? Мені вже сорок три роки, я вже хочу родину, жінку і дітей, але ви й далі за своє. Я люблю Оксану і одружуся з нею, у нас будуть діти, і ви зможете свою енергію спрямувати на них, якщо зараз себе поведете як гідна людина: вибачитеся перед Оксаною.
Я вухам не вірила. Свекруха вискочила з квартири, а Іван почав все пояснювати, що вже втомився від материних вибриків.
– Ти ще довго протрималася. Інші її через кілька днів виставляли. Ти пробачиш мені і вийдеш за мене?
Я погодилася. Тільки от думаю чи не буде свекруха й далі так себе вести? Як ви думаєте?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
