fbpx
Історії з життя
Тільки коли подавали заяву до РАЦСу Олена вперше узяла до рук паспорта майбутнього чоловіка і дізналась що той приховував так довго. У голові аж загуло від усвідомлення того, що означає побачене. Як же він міг пульсувало, як міг

Тільки коли подавали заяву до РАЦСу Олена вперше узяла до рук паспорта майбутнього чоловіка і дізналась що той приховував так довго. У голові аж загуло від усвідомлення того, що означає побачене. Як же він міг пульсувало, як міг.

Нашу першу зустріч пам’ятаю, як зараз. Був морозний ранок січня, ожеледь. Я виходила з магазину з невеликим пакетом мандаринок. Тільки-но вийшовши на вулицю, я підсковзнулась, і весь вміст пакету висипався на тротуар. Тут я почула голос: «дівчино, давайте я вам допоможу». Обертаюся і бачу красивого, високого чоловіка років тридцяти п’яти, що збирає мої мандаринки. Після, я подякувала і збиралася йти. Але він запитав, чи можна мене проводити.

Я погодилася, і по дорозі у нас зав’язалася розмова. Я дізналася, що його звуть Микола, йому 32 роки. Ми обмінялися номерами телефону і почали спілкуватися. Це були неперевершені розмови, з ним було цікаво розмовляти на будь-які теми. Через тиждень Микола запросив мене на побачення … І я погодилася. Це було казково. Коли я вийшла з дому, він уже стояв біля під’їзду з букетом троянд. Микола повів мене в ресторан, ми сиділи з ним і не могли наговоритися, виявилося у нас багато спільного. Він так само любив гуляти по нових місцях і милуватися заходом сонця. Минуло півроку, ми стали жити разом, в моїй двокімнатній квартирі. Всі фінансові питання вирішував Микола, а за мною залишалася чистота в будинку і приготування їжі.

Ми часто їздили в інші міста, хоча і роботи було багато. Через два роки спільного життя полетіли в Туреччину на тиждень відпочити. Коли перевіряли паспорти, він намагався не показувати його мені. Тоді не надала цьому значення. На зворотному шляху повторилося те ж саме. І тут я задумалась. І хоча я йому довіряла як собі – цікавість виявилася сильнішою за мене. Вночі я знайшла його паспорт. Там не було нічого особливого, стояв штамп про шлюб і розлучення. І я з чистою душею лягла спати.

Ще через рік він запропонував мені вийти за нього заміж. Я була найщасливішою на світі. Уже плаття пригледіла і вибрала зачіску. Знайшла недорогий, але відмінний ресторан. Загалом, було все прекрасно. І ось коли ми подавали документи в РАЦС, я відкрила його паспорт на сторінці «сімейний стан» і звернула увагу на дату розлучення. Матінко рідна! Я жила з одруженим чоловіком майже рік і навіть не знала про це.

І ось вже вдома, я запитала, як він міг мені не сказати, що був одружений, коли ми зустрічалися. Виявилося, що у нього є шестирічний син. Микола мені пояснював, що так вийшло, і він розлюбив свою дружину, зустрівши мене. І крім мене йому ніхто не потрібен.

І ось я не сплю вже третю ніч, сиджу і ридаю, адже по суті це через мене розпалась його родина і дитина без батька. Микола дуже мені дорогий, але хто дасть гарантію, що через шість років подружнього життя він випадково не зустріне ще одну претендентку на роль дружини? Як можна починати життя з людиною, яка не вважала за потрібне сказати правду з самого початку і вже два роки не спілкується з власною дитиною?

Я перебільшую, накрутила себе? Чи таки є в моїх роздумах зерно істини? Як бути, підкажіть бо вже заплуталась і світ не милий.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook