fbpx
Історії з життя
Тітка Маруся прийшла з моря і принесла цілу авоську мідій. Народ зацікавився. Жарко було, тому народ сидів біля воріт, харчувався насінням, а також пліткував. – Марусю, і що ви будете робити і з цим мотлохом? – кинувся в розвідку Межбіжер

.- Плов! – не стала коритися Маруся.

– Так плов ж варють з м’яса! – Здивувалася мадам Берсон.

– А тепер буде з мідій! – відрізала Маруся і пішла.

– Я на Марусю просто дивуюся, – поскаржилася тітка Аня. – Плов роблять узбеки, а мідії роблять в Одесі…

– А може Маруся узбечка? – висунула гіпотезу тітка Сіма. – Шо там у неї в паспорті намальовано?

Але ніхто цього не знав. Навіть подруга тітки Марусі Ріва. Інших справ немає, щоб людям в паспорт заглядати?

Повз йшла паспортистка Миколаївна. Запитали щодо можливості дізнатися Марусину національність.
Але Миколаївна не видала.

– Незаконно! – сказала. І закрутила “спідницею” до себе в парадну. Законниця руда…

А людям же цікаво. Міркують.

– Якщо б Маруся була узбечкою, то робила б плов не з мідій, а з баранини. Або, в крайньому випадку, з яловичини! – вніс розумний аргумент Герцен.

– А чому не з свинини? – образилася мадам Берсон.

– Узбекам не можна їсти свинину! – пояснив Герцен.

Не встигла мадам Берсон пошкодувати нещасних і знедолених узбеків, як з’ясувалося, що євреям теж свинину їсти не положено. Не встигла мадам відкрити рот з цього приводу, як той же Герцен пояснив, що це виключно з релігійних міркувань.

Всі релігійні міркування мадам Берсон походили з назв святкових страв. Більш того, перевагу вона віддавала святам, до яких у дворі робили холодець.

Маруся, тим часом, винесла мідії у двір і почала прискіпливо мити їх під краном.

Народ сипав сарказмом.

– Марусю! З шкарлупок плов не роблять! – натякав Межбіжер на зайву, на його думку, Марусину акуратність.

– Марусю! А тіну(водорості- ред.) теж в плов кидають? Для приправи… – веселилася тітка Аня.

Помивши мідії, Маруся розпалила примус і поставила на нього деко.

– Марусю! Ти нас обдурила! – зраділа тітка Бетя. – Це буде не плов, а торт з мідій!

Народ схвалив і засміявся.

Коли деко розжарилося, Маруся поклала туди мідії.

– Вона з лушпайки їсти буде! – радів Межбіжер.

Нагрівшись, стулки мідій стали відкриватися. Більш того, на дно дека потік сік, що чимось нагадує бульйон, але пахне в сто раз смачніше.

Народ усвідомив і почав каятися, а тому давати корисні поради.

– Марусенько, а сіль? – це тітка Сіма.

– Просто необхідний червоний перець! – це тітка Бетя.

– Перець – це гірко! – заперечив Межбіжер.

– Червоний перець солодкий, як мед! – авторитетно обманула Межбіжера тітка Аня. – Я вам завтра дам спробувати!

І Межбіжер зробив собі приємну замітку на майбутнє.

Тітка Маруся брала ложкою чергову мідію і виделкою виколупувала молюска. Всупереч сподіванням дворових кулінарів, стулки вона викидала.

Коли з мідіями з дека було покінчено, Маруся стала володаркою мисочки з м’ясом мідій і майже півлітрової банки бульйону. Вона спробувала бульйон, і по її обличчю всі без винятку зрозуміли, що це дуже смачно. І засмутилися. Всі, крім тітки Ріви, якій Маруся теж дала спробувати.

Тітка Ріва під двостволками поглядів сьорбнула і… попросила ще хоч трохи. Тітка Маруся дозволила.

Народ разом з ненавистю став виділяти сік.

Маруся, від гріха подалі, забрала мідій і бульйон додому, а натомість винесла цибулю, моркву і зелень. Все це вона, під пильним наглядом, почистила і пошинкувала.

– Марусю, тобі допомогти? – побачивши, що справа серйозна, почала втиратися в довіру тітка Аня.

Маруся не відповіла, але поставила на примус казан. Причому, не великий, а, на думку сусідів, зовсім маленький.

– Не-хоч не треба! – у відповідь на Марусине мовчання заявила тітка Аня. – Дуже потрібно руки бруднити!

– Плов з мідій не корисно! – вставила свої двадцять копійок мадам Берсон.

Маруся налила в казан пісну олію і кинула в нього дрібку солі. Коли олія нагрілася, туди ж було кинуто цибулю.

Незважаючи на заяви мадам Берсон і тітки Ганни, народ очей не зводив з дій тітки Марусі.

– Герцен! Перемішайте, щоб не пригоріло! – включила Герцена в число претендентів тітка Маруся.

Гордий довірою Герцен, взяв з рук Марусі ополоник і став помішувати цибулю.

Заздрісний і надзвичайно голодний Межбіжер всіляко інтригував з приводу фартуха з прикрасами, який, на його думку, прикрасив би кухарчука-Герцена.

Коли цибуля трохи підзолотившись, вона була засипана зеленню, а трохи згодом, і морквою. Маруся зняла з вогню казан, поставила на вогонь деко, а на нього вже знову поставила казан.

Народ був майже в непритомності. На їхніх очах готувалося щось невідоме, але, безумовно, смачне.

– Марусенько! Тобі перцю принести? Червоного? – зробила останню спробу тітка Сіма.

– Ні! Залиш Межбіжеру! – відмахнулася тітка Маруся.

Межбіжер, почувши, що Маруся про нього посилається, вирішив, що вона не дуже й погана. Навіть швидше – Дуже не погана. Але, про всяк випадок, промовчав.

Маруся відкрила кришку казана, і сусіди задихали в два рази частіше, причому, носом. На цибулю з морквою і зеленню були насипані якісь спеції, а також сіль.

– А лавровий лист? – вирішила показати, що вона в темі тітка Аня. Але Маруся так на неї глянула, що тітка Аня терміново заткнулася.

Змішавши вміст казана, Маруся вивалила туди мідій і залила все бульйоном.

Сусіди виявилися на межі непритомності, але ще трималися.

– Плов шкідливий! Від нього важко потім сходити до вітру! – випендритися мадам Берсон. Її гучно підтримали тітка Аня з тіткою Сімою.

Тітка Бетя, щось обміркувавши, промовчала.

– Ну, і не їжте, раз шкідливий! – відмахнулася тітка Маруся. – Нам більше буде! – І вона засинала у вариво рис.

Народ дізнався дві радісні звістки:

– Їх все-таки, здається, пригостять;

– зважаючи на виключення трійці, порції збільшаться.

Народ почав попередньо радіти і квапити тітку Марусю.

Вона встромила в рис дві головки часнику, долила в казан води, щільно закрила кришкою і закутала все рушником.

Вважаючи себе повноправним пайовиком ласої страви, Межбіжер висловився на тему, що до готування раніше треба було приступати, а то зараз вже дуже всім їсти хочеться. Словом, що народ чекає.

– Іди додому і там їж! – налякала його Маруся.

Потім відкрила кришку і почала ножем вертіти ямочки, пронизуючи рис до дна.

Народ, що мирно йшов по Жуковського, почав зупинятися на запах.

Маруся спробувала рис і вимкнула примус.

Всі почали чекати.

Маруся винесла три тарілки і виділила порції собі, Герцену і тітці Ріві.

Люди зневірилися, не дивлячись на те, що залишалося більше половини.

– Пригощайтеся! – дозволила тітка Маруся. І…

Але це зовсім інша історія…

Автор: Oleksandr Віrshteyn.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page