fbpx
Історії з життя
Тітка моя уже у віці, тому не може обходити себе, як раніше. Так, старається, але допомога доньки потрібна і дуже. Я теж допомагав щиро, безкорисливо, від усієї душі, аж доки не поставив сестрі одне запитання. Відповідь мене дару мови позбавила, причому буквально

Я живу у місті та маю сім’ю: дружину і двох маленьких дітей. Я працюю, а дружина поки що в декретній відпустці. Взагалі грошей нормально заробляю, правда додому з’являюся ближче до ночі. Але, на даний момент так багато людей живуть. Особливо, якщо квартира в позику куплена.

Неподалік від нас в сусідньому кварталі живе моя двоюрідна сестра з чоловіком. Відносини між нами були, начебто, не погані, якби не останні події.

Моя тітка – мати цієї самої сестри, залишила їй квартиру і переїхала сама в приватний сектор. Вона тепер на пенсії.

Їй в своєму будинку однозначно краще, до того ж поруч родичі якісь, але я їх навіть і не знаю. Її дочка заміж вийшла, тому вона квартиру і звільнила, щоб молодята не витрачались на житло. Ну взагалі їхні справи, мені що до того.

Їздили вони з чоловіком в це село на електричці кілька разів на місяць, маму провідати. Навіть мене декілька разів просили на машині, щось тітці завести з речей. Я не відмовляв, все ж рідня, як ніяк.

І ось тітка занедужала та й роки вже не ті. Тому вона ледве по будинку пересувається, не те що до магазину дійти.

Отже сестра просить, тільки в суботу її до матері відвозити з продуктами. Дорога далека, а громадським транспортом важкувато буде. Ясна річ, що погоджуюсь Потім через тиждень історія повторюється знову і знову.

Трохи напружує ця ситуація, але везу. Причому виходить, що цілий вихідний день втрачається. Приїжджаю вже зовсім пізно. Дружина через місяць таких поїздок запротестувала. Діти і так рідко тата бачать, а тут узагалі вже ні в які рамки. От я наступного разу запитую у сестри, а чому нам жодного разу її чоловік допомогти не запропонував. та й впевнений я , що у його друзів машини є, міг би і сам за кермо сісти.

Але з’ясовується, що у нього спина і взагалі він проти того, щоб сумки тягати. Цікавлюся ненав’язливо, а чим він по суботах займається? Виявляється, що Вадим відпочиває, бо працює багато.

Я вже їжджу з нею от так по суботах хто знає скільки, вдома щоразу чекає на мене дружина яка вкрай невдоволена усім цим, а той хто повинен цим займатись відпочиває?

– Більше на мене не розраховуй. Я тебе підвіз востаннє! – кажу ледь себе в руках тримаючи.

– А що ж мені робити? – чую у відповідь.

– Раджу тобі сестро перевезти матір до себе в квартиру, якщо їй догляд потрібен. Я навіть допоможу тобі з переїздом.

– Ой, ні, ні! Вадим не погодиться з мамою жити!

Увечері сестра телефонує. Я трохи занепокоївся, а раптом, щось сталося, тому беру слухавку. Сестра явно не в гуморі. Починає без привітання розповідати мені наскільки я не правий. Мовляв моя допомога і допомогою не являється і я дуже вже змінився відколи оженився. Раніше б я усе робив без заперечень, адже розумів, що родина то найголовніше.

Останні слова стали для мене просто одкровенням:

– Так, сестро! Родина то – найголовніше. Тому віднині я нею і займаюсь у свої законні вихідні. Тобі зможу також допомагати, але не в обов’язковому порядку і тільки тоді, коли час матиму. Тому, доведеться твоєму чоловіку заради власного спокою починати рухатись.

Найцікавіше, що вона мене не зрозуміла, від слова “зовсім”. Я залишився винним.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page