fbpx
Історії з життя
– Тітка така хороша! То на прогулянку пішла, то купила солодкої вати, то грошей на батути дала! – передражнюючи говорила мама Дениса. Поки він був маленький мене приймали і любили. А як підріс, і потреби в няньці більше не має, захотіли розлучити з єдиним племінником.

Придбала племіннику зарядний пристрій для планшета. Його  зламався, і мама давала йому своє зарядне на півгодинки в день.

Я поміркувала, що у мене є право купити племіннику якусь річ. Зараз поясню.

Тоня, дружина брата, працює за графіком одна доба через дві. А мій брат теж часто пізно приходить додому з роботи. Коли Тоня на роботі, то восьмирічний Денис проводить свій час у мене вдома. Ми з племінником робимо уроки, обідаємо і вечеряємо. Я беру його з собою в парк погуляти зі своєю півторарічною донькою.

Коли Дениска ходив у дитячий садок, декілька разів на тиждень, то його забирала теж я.

Так у нас повелося, що я могла купувати племіннику і іграшки, і нові речі. Тоня, раніше ніколи не була проти, навпаки, вона раділа і говорила:

– Як же Денису пощастило з тіткою!

А з цим зарядним пристроєм, якась халепа вийшла. Виявилося, що дружина брата спеціально зламала зарядку від подарованого Денису планшета. Для того, щоб він не проводив багато вільного часу за ним. Обгрунтовуючи це тим, щоб не зіпсував свій зір.

Тоня висловила своє невдоволення за подарунок прямо при дитині. Племінник за мене заступився. Він сказав матері, що не можна так говорити з Яною. Після цього Тоня зовсім з себе вийшла і полилось казна-що.

Вислуховувати я не стала, попрощалася і пішла. Чомусь я сподівалася, що Тоня прийде в себе, включить голову і попросить вибачення.

Але ні. У ввечері мені зателефонував брат. Він сказав, що мені треба обмежити своє спілкування з Денисом. Бо його дружина переживає, що дитина дуже до мене прикипіла. Зокрема, мені більше не треба його брати до себе додому. Щоб ми з ним якомога менше проводили  часу.

Припинити з ним спілкування – це завдання для мене не з легких. Бо ми з ними живемо в сусідніх під’їздах. Я попросила брата ще раз поговорити з дружиною. Я не зможу відмовитися від спілкування з єдиним племінником.

Та й як це вони собі уявляють? Приходить до мене Денис, а я йому, я зайнята і не можу тебе впустити? Або при випадковій зустрічі мені треба дорогу змінювати або за деревами ховатися? Маячня якась.

Нещодавно вийшли з донькою на прогулянку. Денис до нас підійшов. Тоня побачила це з вікна. Виглянула і покликала дитину додому. Через півгодини мені подзвонив брат. Він вибачився, сказав, що нічого не може вдіяти. Попросив мене гуляти в іншому місці, бо його дружині не сподобалося, що до нас на прогулянці приєднався Дениско.

Я вже не стрималася. Вони, що мені ще вказувати будуть, де можна гуляти, а де ні?

Їй слід було промовчати при дитині і поговорити окремо без нього? Або, наприклад, знову зламати зарядку? Або, якщо розібратися, треба було б відразу припинити всі мої покупки для племінника? Ні, вона влаштувала хтозна що!

Я дочекалася свого чоловіка з роботи і залишила його з донькою. Сама пішла до брата додому. Там я зробила перший крок до примирення кажучи:

– Вибачте! Я не повинна була дарувати зарядний пристрій без вашого відома. Так, що мир? Через непорозуміння дорослих Денис не повинен засмучуватися.

Але Тоня мені розповіла, що втомилася слухати від Дениса про тітку Яну:

– Тітка Яна, тітка Яна! – вона почала передражнювати Дениса. – Тут погуляла, там солодку вату купила там на батут грошей дала. Тітка Яна така хороша. Одна я у Дениса не така, як потрібно! Все досить! У тебе є своя донька, от  і виховуй її. До мого сина не підходь навіть!

Відразу стало зрозуміло, звідки вітер віє. Я їй у відповідь зазначила:

– Танцювати під твою дудку я не буду! З племінником розлучатися не збираюся. Отже, сама синові поясниш, чому йому не можна спілкуватися зі мною. Ти наші відносини зіпсувати хочеш? Щоб потім сухою з води вийти?

На жаль розмова не склалася.

Вчора я дізналася, що брат виставив квартиру на продаж. Не хочеться думати, що через те, що відбулося. В такі збіги обставин я не вірю.

Отже виходить так, що поки Денис був маленький, мене приймали і любили. Приймали будь-яку допомогу. А як він підріс, і потреба в няньці відпала, все – відпочинь, Яна. Сумно, адже я дійсно дуже прив’язалася до племінника.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page