То був ранок неділі і ми прокинулись ще о шостій від неочікуваного дзвінка: “Вадим, Рито я розумію, що так не робиться, але ситуації бувають різні, непередбачувані також. Звільніть квартиру вже до сьогоднішнього вечора. Ми з чоловіком передумали розлучатись, тож повертаємось у свій дім.

Очі відкрились одразу, хай і заснули ми під ранок, бо дитя вередувало. Тільки звикли до нового місця, чоловік роботу знайшов поруч, трьох місяців немає, як ми сюди переїхали, а тут на тобі – звільняйте житло.

Квартиру ми орендували через знайомих без договорів і перших внесків, раділи, що так пощастило, але не зараз. Тепер хоч сядь і плач, бо йти по-суті нікуди, та ще й з дитям малим на руках.

Чоловік зателефонував матері, адже іншого виходу просто не було. У свекрухи була малесенька однокімнатна квартира. Та вислухавши новину і поохавши в слухавку, запросила зрештою нас до себе.

– Звісно, діточки, приїжджайте. Ох і ситуація! Що робити думаєте?

– Спочатку, мамо, нам би переїхати. Будемо гроші збирати на оренду квартири, краще вже через ріелтора і з договором.

– Синочку, а де ж ти гроші візьмеш? Оренда – справа недешева. Врахуй синку, у мене грошей немає. Нічим тобі допомогти не зможу.

– Та не треба нам, мамо, мені від тебе грошей. Просто прийми нас.

Переїзд та ще й такий несподіваний і з малим дитям на руках дався не просто. І без того маленька свекрушина квартира заставлена коробками і пакетами наших речей перетворилась на рукавичку.

Аж увечері ми видихнули і нарешті змогли хоча б присісти. Я  знехотя з’їла кілька ложок бульйону, подякувала свекрусі за вечерю і гостинність і пішла у ванну.

Коли я повернулась, свекруха якраз діставала з шафи ковдри, подушки і матраци.

– Так, Маринко давай одразу обговоримо, хто де спатиме. Я, старенька, на підлозі не засну, а Руслану на матрац я теж не дозволю лягти. Ти ж знаєш, у нього спина. Як йому зле стане, на що ви жити будете? На підлозі тобі з донькою матрац постелю, а синочок мій нехай на дивані спить. Ти не хвилюйся, зверху на матрац теплий шалик накину, щоб вам від підлоги холодом не тягнуло.

– Ви жартуєте, – питаю не вірячи своїм вухам, – як малу дитину можна на підлогу покласти? Я на матраці ляжу, а Руслан нехай малого до себе візьме.

– І як ти собі це уявляєш? Він же не виспиться. Дитина маленька, вночі кілька разів прокидається. Ні, так не піде. Лягате ви вдвох на підлогу на матрац – поставила перед фактом мати чоловіка.

Дивлюсь на чоловіка а той сам не очікував від матері такої витівки.

– Мамо, ти смієшся? Навіть не думай, я ляжу на матрац. Моя спина не цукрова якось це переживе.

Але ж у свекрухи були роками вироблені важелі впливу на свого синочка. Вона маніпулювала ним за допомогою сліз: якщо щось було не по її, літня жінка починала хлипати і так переконливо, що камінь і той мав би поступитись.

Так вийшло і цього разу. Щоб не розтягувати концерт до глибокої ночі, ми з чоловіком погодилися з таким розподілом спальних місць.

Але, як виявилось, то був лиш початок наших випробувань, бо ж свекруха вирішила будь що показати, хто є у домі господарем. Доводила вона мене але ж не відкрито.

Наприклад, я не могла навіть удень прилягти на диван. Якщо у мене з’являлась вільна хвилина і потрібно було відпочити, свекруха мовчки вказувала на матрац, що лежав у кутку кімнати.

Мусила я розстеляла його і лягати. Дитина спала в теплі й комфорті у візку. Ну а я хотіла того чи ні а мусила лягати на матрац, що на підлозі лежав, бо ж свекруха стежила за тим аби її син висипався, а я мала б йому завадити, тому лиш матрац.

Квартиру шукали але не так швидко, як того хотілося б. Ціни злетіли до небес і знайти житло стало справжнім випробуванням. Усі знайомі та друзі допомагали .

Чоловік практично цілий день був на роботі. узяв підробіток, тож до матері повертався пізно, спав чотири-п’ять годин і вранці їхав на роботу.

Відкрито ми зі свекрухою ніби як стосунки не з’ясовували. Свекруха намагалася пакості робити нишком: то воду гарячу в кухні увімкне, коли я саме в душі, то речі випере мої на високих температурах, доводилось викинути.

Останньою краплею стала нещодавня витівка свекрухи. Я вклала дитину на денний сон. Вночі ми з нею практично не спали, напевне зубчик буде новий. Вирішивши відпочити хоча б кілька годин, я розстелила матрац і прилягла.

у сон поринула одразу ж, тому не одразу й прокинулась коли відчула що матрац рухається. Але швико я прокинулась, бо опинилась на підлозі:

— Нарешті. – сказала свекруха, – Бери ганчірку і вимий підлогу під матрацом, бо в квартиру зайти неможливо такий бруд розвела тут.

Я лежала на вогкій підлозі. а свекруха стояла наді мною із ганчіркою. Тобто, вона з-під мене забрала матрац коли мила підлогу у кімнаті.

Я зателефонувала чоловіку і все розповіла. Узяла малого і поїхала до батьків в село, сказала, що більше я у домі свекрухи ніколи не з’явлюсь.

Чоловік досі у мами мешкає. приїздить у свій єдиний вихідний. Поки квартиру ми ще не знайшли. Але не це мене турбує – реакція чоловіка:

— Ти занадто імпульсивна. – каже мені з докором, – Ви дорослі люди і всі непорозуміння слід вирішувати діалогом, а ти фактично мене залишила і поїхала геть. Знайшла легший варіант.

От мені цікаво, після такого, ви б залишились у домі свекрухи? Це узагалі нормально? Домовитись у такій ситуації можливо?

Головна картинка ілюстративна.