Це був звичайний осінній вечір. Нашій доньці, Софійці, виповнилося півтора року. Ми сиділи у вітальні після вечері, і я, як завжди, намагалася розпочати розмову про майбутні великі витрати.
— Артеме, — почала я обережно, — наближається зима. Софійка вже підросла, їй потрібні нові теплі черевички, бо торішні малі. І мені теж потрібно щось купити, бо мої чоботи вже розклеюються. Треба подумати про купівлю взуття.
Мій чоловік, Артем, який увесь декрет чомусь перетворився на прискіпливого фінансиста, підскочив, немов ужалений. Його обличчя одразу стало суворим.
— А де брати ці гроші? — запитав він різким, звинувачувальним тоном. — Ти можеш якось економити? Відкладати на такі великі покупки? От ти просто кажеш: «дай», а звідки ці гроші беруться, тебе абсолютно не хвилює!
Мене це образило до глибини душі. Я чула подібні закиди вже не раз.
— Артеме, ти знаєш, я весь цей час веду детальний запис, — я пішла до шафи і дістала невеликий зошит у клітинку. — Ось, будь ласка! Ти постійно говориш про «величезні суми», які ти мені надаєш. Я все докладно записувала: куди, яка копійка пішла.
Я простягнула йому зошит.
— Ось твої «мільйони», які ти заробляєш, — тут усе зафіксовано. Якщо ти знайдеш там якісь приховані резерви чи зайві витрати — підкажи мені, як правильно економити.
Артем подивився на зошит. Я бачила, що вникати у цифри він не збирається, бо й сам розумів, що жодних «надлишків» він там не знайде. Однак від своїх претензій щодо поганої економії його «надвеликої» зарплати він не відмовився.
— Та що я там буду дивитися, Олено! Я віддаю тобі всю свою заробітну платню, тож і розпоряджайся розумно, щоб вистачало!
— Чудово, — я знизала плечима. Скандал роздмухувати не хотіла, але вирішила, що настав час для рішучих дій.
Через пів години, коли Артем дивився телевізор, я тихо вийшла на кухню і зателефонувала мамі.
— Мамо, а ти точно плануєш йти на заслужений відпочинок через місяць? І чи зможеш ти побути з Софійкою до того моменту, як ми отримаємо місце в садочку?
Мама здивувалася моєму запитанню, але підтвердила.
— Звісно, доню! Я якраз збиралася трохи відпочити, але з онучкою завжди рада посидіти. Але що сталося?
— Пізніше розповім, мамо. Це буде сюрприз, — загадково відповіла я.
Після цього дзвінка я зробила ще один — своєму директору на колишній роботі. Повідомила, що через місяць планую достроково вийти з декрету. Керівник дуже зрадів моїй новині. А потім він і мене сам несподівано ощасливив:
— Чудово, Олено! Ти вчасно! У нас Сергій Васильович якраз збирається на постійне місце проживання за кордон. Тож ти вийдеш виконувачем обов’язків начальника відділу, а там, якщо впораєшся, візьмеш керівництво постачанням на себе.
Це був просто неймовірний подарунок долі! Чоловікові я, звісно, нічого говорити не стала, вирішивши застосувати до нашого «годувальника» елемент шокової терапії.
Зимове взуття я купила тільки доньці, позичивши кошти у мами. Собі я вирішила купити чоботи вже на свою першу зарплату. Я знала, що моєму чоловікові подобається почуття абсолютної фінансової влади, і місяць мого мовчання дозволив йому повною мірою ним насолодитися.
За цей місяць я активно спілкувалася з колегами, вивчала всі нюанси роботи відділу постачання, читала документацію. Це була складна, але цікава робота, яка вимагала повної віддачі.
Місяць пролетів непомітно. Напередодні дня мого виходу на роботу я оголосила чоловікові про свої плани.
— Дорогий, завтра я виходжу на роботу, — повідомила я, складаючи робочий одяг. — Сподіваюся, нарешті, сама собі зароблю на чоботи. Так що, твоєї зарплати, гадаю, буде цілком вистачати на комунальні платежі і, частково, на продукти харчування.
Артем від здивування широко розкрив рот.
— А Софійка з ким буде?! — він ледь не вигукнув.
Я спокійно знизала плечима, наче йшлося про звичайну річ.
— З мамою. А після роботи ти будеш її забирати додому. Мій робочий день на годину довший, ніж твій.
Знаючи, що на своїй попередній посаді до декрету я отримувала досить скромну заробітну платню, чоловік іронічно хмикнув.
— Ти там до самої весни будеш на ті чоботи заробляти! Може, краще не роздмухувати свої амбіції і не напружувати всіх?
Я поцікавилася, кого саме він має на увазі під «усіма».
— Як це кого? Мене, доньку, тещу зрештою! — відповів він.
Я розсміялася, бо це було так типово для нього.
— А чому ти тещу ставиш у самому кінці? Вона, до речі, найбільше з усіх «постраждає». Їй доведеться цілий день займатися з онучкою!
Чоловік, розуміючи, що він зачепив моє почуття справедливості, одразу розгубився.
— Не чіпляйся до слів! — попросив він. — Ти просто злишся, що я не витримав твого експерименту.
Я не стала продовжувати цю розмову. Наступного дня я вийшла і одразу ж з головою занурилася у керівництво відділом постачання.
Перший час на новій посаді був, звичайно, дуже важким. Мені доводилося багато працювати, іноді затримуючись. Я досі не знаю, чому директор обрав саме мене, адже у відділі були і більш досвідчені співробітники.
З ними, до речі, мені довелося «набідкатись» в перші тижні, поки вони не змирилися з тим, що вакансія керівника пройшла повз них, і тепер вони підпорядковуються мені.
Але і ця «боротьба» всередині відділу, і розширений спектр обов’язків того вартували. Коли я дізналася, скільки тепер буду отримувати на цій посаді, то взялася за роботу з подвоєною енергією та мотивацією.
Тим часом, Артем, хоч і без особливого ентузіазму, почав забирати Софійку від моєї мами. Я відвозила доньку туди вранці, а на вихідні ми, звичайно, проводили час усією сім’єю.
Тепер, коли мій робочий графік був набагато щільнішим, ніж у чоловіка, я плавно перекинула на нього половину домашніх обов’язків, включаючи й приготування вечері. Спочатку Артем обурювався, мовляв, це «не царська справа», і що він «втомлюється на роботі».
— Я розумію, дорогий, — сказала я йому одного вечора. — Але я теж втомлююся. І коли я приходжу на годину пізніше, я просто фізично не встигаю приготувати щось поживне. Ти можеш зайнятися цим. Або ми будемо щодня замовляти готову їжу. Як скажеш.
Він, звісно, вибрав готувати сам.
Приблизно через два тижні після початку моєї роботи я принесла додому аванс. Я відклала частину на повернення боргу мамі, а решту вирішила продемонструвати чоловікові.
Коли я поклала на стіл значну суму, у Артема очі полізли на лоб.
— Це що? Тобі що, якісь підйомні дали? Чи премія? — запитав він, недовірливо дивлячись на купюри.
Я посміхнулася.
— Ні, любий. Це мій аванс. Половина моєї зарплати на новій посаді. І цих коштів мені якраз вистачить на ті самі зимові чоботи, про які ми сперечалися. Ти не заперечуєш?
Артем шумно зітхнув. Його обличчя виражало суміш здивування, роздратування та, можливо, трохи поваги. Він нічого не відповів, просто кивнув і відвернувся. Він був змушений мовчати.
Коли, через два тижні, я принесла вже повну зарплату, і Артем переконався в тому, що я не прибрехала і мій дохід дійсно значно збільшився, йому довелося повністю здатися.
— Ну ти даєш! Тебе що, підвищили? — запитав він уже не іронічно, а з певною злістю.
Я з удаваною скромністю ствердно кивнула.
— Так, любий. Наказ про призначення Коваленко Олени Борисівни начальником відділу вже підписаний.
— То ти тепер пані начальник, так? А я думаю, що це ти й вечерю вже не приготуєш, куди ж тобі такій цариці до каструлі. Дитину на маму і на чоловіка, голову догори і пішла керувати.
Мені стало так прикро, до сліз. До чого це було? Я ж пішла працювати не від доброго життя. Коли ти мусиш записувати все до копійки, коли ти на чоботи маєш випрошувати гроші, то скажіть, треба сидіти вдома, га?
Тепер мій чоловік приходить навіть пізніше від мене. Донька у матері до моменту доки я її не заберу. Чоловік принципово і тарілки після себе не забере. Від нього я чую лиш одне: “Кинула сім’ю заради грошей. Багато заробила. Що це за жінка така?”.
Що це із ним таке? Перейде? Звикне? Чи й справді мені роботу яку іншу шукати?
Головна картинка ілюстративна.
