— То ти її ще й захищаєш? – дивиться то на мене, то на невістку мою сестра, – Чи я хоч щось не так сказала? Ти трудилась стільки років. а вони твій труд от так просто зневажили і я ще й не права що те сказала?
Ми із сестрою разом поїхали в Італію на заробітки. Не від хорошої долі ми дім і сім’ї свої залишили, але ж і вибору у нас не було.
Сестра моя завжди була людиною прагматичною, тому майже все, що заробляла складала на купку, а от я не збиралась євро консервувати.
Саме тоді у мене син одружився, молодим я допомогла дім у селі придбати і передавала гроші на його ремонт.
Звісно, що чоловік мій жалівся і на сина і на невістку. Мовляв, у дім зайти лячно, адже невістка занедбала його дуже.
— Будівельні матеріали упереміш із речами і каструлями. Прошу прибрати, а син мені каже, аби я не втручався.
Звісно, що я питала у свого Сергія, чому так, а він казав, що вони просто не встигають скрізь, але робота йде. Та й невістка окрім ремонту і домашніх справ, мала ще й роботу. Гарно заробляла між іншим, адже була хорошим майстром маникюрю.
Ми три роки із сестрою побули на заробітках, аж поки змогли приїхати вперше додому на гостину. Щастю меж не було, адже я скучила дуже, та ще й у мене саме онучок з’явився, тож пішла відвідати малого.
Разом зі мною на гостину і сестра моя напросилась. Знаєте, краще би вона не йшла, бо стримуватись Ольга не вміє зовсім:
— Мати рідна! – з порогу вона заявила, – що це тут коється таке? Сергію, як ви тут живите? Що ви тут таке розвели? Чого сидиш, вставай лад наводити.
Знаєте, я думала що порядку немає, але до тієї картини готова не була. Речі лежали купами, підлога не метена. ремонт не закінчено, а посуду брудного так багато, що й не віриться.
Я мовчки стала лад наводити, а сестра тим часом давай на невістку мою та на сина горланити. Я не витримала розвернулась і попросила її не втручатись:
— Олю, ти на внучатого племінника прийшла поглянути, так? Кави не запропоную поки, але давай ми самі з усім розберемось.
Оля аж підскочила:
— То це ти заради такого там так важко працюєш? Аби вони не цінували? Та ще й мене винною робиш, їх захищаєш?
Оля з дому вискочила а я продовжила мити посуд. Ми з сином мовчки аж до пізнього вечора одяг складали та лад у домі наводили. Невістка ж з онуком моїм була. Хлопчик неспокійний дуже і відійти від нього вона просто не мала змоги.
Я вийшла від сина і пішла до подруги своєї давньої. Знала, що вона людина спокійна і не має звички когось обговорювати. Вона саме маму свою лежачу доглядала, тож я була певна, що вона погодиться на мою пропозицію. Я їй усе як є розповіла і попросила за певну плату лад у домі сина наводити і невістці допомагати коли та попросить. На тому і порішили.
Відтоді п’ять років минуло. Подруга і досі двічі на тиждень ходить до невістки моєї, але та вже з власних заробітків їй оплачує ту працю Онук у садку, а син на роботі.
Знаєте, у сина мого дуже гарна сім’я. Я й не думала, що люди можуть от так сильно кохати одне одного і розуміти у всьому з-пів слова.
А якби я тоді втрутилась і стала невістку виховувати? Якби через той посуд брудний і речі розкидані влаштувала сцену праведного обурення?
Але я бачила, що син кохає свою дружину, що вони щасливі, то нащо мала те руйнувати?
Інколи, потрібно тільки простягнути руку допомоги. Вчити і повчати легко, а от знайти вихід зі складної ситуації, зрозуміти і закрити очі на те, що не є важливим значно важче.
Хіба ж ні?
17,11,2023
Головна картинка ілюстративна.