fbpx

– Тобі гроші на доньку від мене прийшли? – запитав колишній чоловік, я кивнула, він попросив: – Це гроші доньки. Дай нам на морозиво. З її грошей

Розлучилися ми з чоловіком через те, що при наявності того самого чоловіка я була матір’ю-одиначкою. Він постійно їздив то до матері, то до сестри, а якщо і бував удома, то дуже натурально вживалися в образ дивана: зливався з ним абсолютно.

Гроші в дім колишній чоловік не приносив. Це його мама з сестрою потребували їжі, оплати комунальних послуг та одягу зі взуттям. Ми з донькою, на думку колишнього, цілком могли б навчитися добувати їжу без грошей, наприклад, для підтримки життєдіяльності ми могли б освоїти фотосинтез. А одяг і взуття нам зовсім не були потрібні: у мене ж стояли в передпокої чоботи, чому це мені в них не ходилось? Начхати, що травень, а чоботи зимові, взуття ж!

Одяг та взуття для доньки – окрема розмова. Наведу приклад зі взуттям. Це я, марнотрат, взуття не того розміру їй постійно купувала: мені треба було слухати його матусю і купувати взуття на три розміри більше, так би носилося довше. Ну а що? Він же так виріс, і нічого, людиною став!

Був у мене такий випадок, коли я отримала перші гроші на дитину від нього. З чоловіком судилися, він платити не хотів, волав на всю округу:

– Нехай сама доньку забезпечує, раз мені на виховання не віддала!

Коли я почула цю оду про виховання, сміялася так, що розплакалася: ми коли в шлюбі були, він себе цими обов’язками  не обтяжував, а після розлучення один би виховував. Казки!

Отримала я виплату, почала думати, що ж мені з такою розкішшю робити: машину купити, на Мальдіви чкурнути чи для любасика “Rolex” придбати? Жартую. Але про долю трьох з половиною тисяч реально задумалася: це була найбільша сума, яку я коли-небудь отримувала від колишнього чоловіка, навіть коли ще він був моїм чоловіком такої щедрості не було. Я навіть не знала, скільки він заробляє.

Одяг доньці був куплений, дитячий садок я оплатила, продукти вдома були – звикла ж, що я і кінь, я і бик… Запитала у доньки, чи не хоче вона чогось. Доня сказала, що не хоче. Я тоді переказала гроші на рахунок- “скарбничку”. Нехай лежать.

Гроші мені переказали в середу, а в п’ятницю намалювався колишній чоловік, прийшов з донькою погуляти. Я дуже здивувалася: ми коли разом жили, він цього не робив. Колишній чоловік один-єдиний раз якось забрав доньку з дитячого садка. Усе. Більше удвох на вулиці вони не були. Так що можна я цей випадок не буду вважати прогулянкою, гаразд?

Донька татові зраділа. Втекла до себе в кімнату, щоб вбратися. Поки вона була у себе, колишній чоловік простягнув руку:

– Дай нам на морозиво.

Я здивувалася. Запитала: може, йому ще що-небудь з собою загорнути?

– Тобі гроші прийшли? – запитав колишній, я кивнула, він попросив: – Це гроші доньки. Дай нам на морозиво. З її грошей.

Змінила тон, почала розмовляти з ним, як з недоумкуватим: гроші не донці, а мені на її утримання; я не зобов’язана нічого йому давати (по закону, ми  розлучені!); хоче нагодувати доньку морозивом – хай годує, але за свій рахунок.

Він почав лякати мене судами, що я особисто буду відчитуватись перед ним за кожну зароблену його потом копійку, а коли зрозумів, що все одно нічого від мене не доб’ється, заявив:

– Ти залишила доньку без морозива! Молодець!

Вони пішли. Повернулися через півгодини. Донька була заплакана, колишній чоловік наїхав на мене: вона просила морозиво, він не купив, раз я гроші не дала. Фіналом його монологу стала геніальна фраза: “Розбирайся сама!”. Він пішов, а ми з донькою вирушили в кав’ярню на морозиво, смуток-тугу за чудо-татком заїдати.

Колишній чоловік пішов і більше не приходив. Взагалі не приходив, вже два роки минуло, як ми його не бачили навіть на фотографіях. Що дивно, донька про нього навіть не згадує.

Я ж про колишнього згадую в одному випадку. Коли намагаюся зрозуміти сенс перфомансу під назвою: “Гроші що я переказую належать доньці, дай мені з тих грошей, ми будемо їсти морозиво за її рахунок”. Начебто, адекватний приходив. Часом не дає мені спокою питання: що це було, забирай?

Автор: Христина.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page