fbpx

Тобто “головою звик працювати”? – дивиться на мого чоловіка колишній співробітник з посмішкою, – А ложкою, мабуть гарно працюєш, тож і руки до роботи звиклі

Я з чоловіком уже майже рік живу у Львові. Колись, сюди перевели його фірму і ми переїхали слідом. Тоді це була така собі перестраховка і всі мали повернутись додому швидко, проте не так склалось як гадалось. Фірма чоловіка ще борсалась перший час, але згодом закрилась.

Чоловік працював у на престижній посаді, відповідно, і заробітки були такі самі, престижні. І ось фірма зникла, на менше він через амбіції не погодився, вважаючи себе фахівцем високого польоту (в принципі так, не сперечаюся), але, як кажуть, на безриб’я і рак риба.

Замість того, щоб придушити в собі гордість і зарозумілість і піти хоч кудись, аби платили, він знайшов собі нове місце роботи – затишний шкіряний диван, на якому великий спеціаліст професійно керував пультом від телевізора, відволікаючись, хіба що на культпохід до холодильника.

Я не висловлювала своє «фе» місяці три, свою роботу чоловік любив і справді переживав з приводу її втрати. Але життя продовжується! Коли я почала тягнути останні купюри з наших заощаджень, зрозуміла – на мою зарплату ми виплачувати оренду і жити на колишньому рівні не зможемо.

Як би ненароком питала чоловіка, чи не знайшов він роботи, коли ж зрозуміла, що він взагалі не хоче говорити про це, змінила тематику.

Вишукувала в оголошення про вакансії підходящі варіанти та підсовувала їх коханому. У результаті отримала прекрасний «комплімент»:

— Що ти розумієш?

Відповіла також емоційно:

– Згодна, повний нуль, розбиратися ніколи, своєю роботою завантажена!

Чоловік чудово зрозумів текст між рядками, і замкнувся у собі. Демонстративно знизив собі раціон харчування, і раз на добу «доповідав»:

— Направив резюме у дві (три, чотири) фірми. Відхилили.

Потім «доповіді» припинилися, становище «лежачи» стало звичайним для мого колись затребуваного чоловіка.

До якоїсь фізичної праці він не звик, коли колишній співробітник, що опинився у тій же ситуації пропонував йому підзаробити на будівництві, підсобником, чоловік досить різко відповів:

– Я звик працювати головою, а не цемент місити!

Колишній співробітник навіть не образився, і легко парирував:

— А ложкою, мабуть, працюєш? З нею багато розуму не треба!

Я мало не розсміялася, чоловік надувся, бачачи іскорки в моїх очах.

Гроші мають властивість закінчуватися, і про це я повідомила чоловіка, що звично лежить на дивані в глибокому астралі:

— Дорогий, до моєї зарплати ще тиждень, а їсти нам уже нема чого. Що будемо робити?

Чоловік різко перейшов із астралу у збуджений стан:

– Тепер я став непотрібним, так? Коли заробляв – все було чудово, дружина любила, натяки на утримання не літали по квартирі, ніхто не пропонував цеглу тягати, а зараз – «немає грошей, що робити?» Не знаю! Не чіпай мене, заради Бога!

Ах не чіпати! Логічне зустрічне питання:

— Як довго тебе не чіпати? Місяць? Рік? Скільки? Давай, хоч перевертатиму пару разів на день!

Пульт полетів у дальній кут, а чоловік, поспіхом одягнувшись, грюкнув дверима.

Повернувся години за три. Коли почнемо розмовляти, не знаю. А грошей як не було, так і немає. Хоч ще одну роботу влаштовуйся.

От як спустити його на землю? Я все розумію, але я заміж вийшла а не одружилась.

08,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page