— Тобто я повинна усе своє життя простояти біля плити аби готувати, готувати і ще раз готувати? Я для цього на світ народилась і дві вищі освіти отримувала?
Подібні розмови у нас уже не вперше. Четвертий місяць відколи ми приїхали від моєї подруги я чую одне і те ж саме:
— А от Наталя щодня щось смачненьке готувала і з радістю. Чого в нас борщ другий день. Он, Наталя уже б точно щось таке вже приготувала-вигадала, аби чоловіка порадувати.
— Ну, чим сьогодні нас порадуєш? – каже чоловік відчинивши холодильник, – Що? Знову порожньо? Невже не можеш щось таке смачненьке зробити? От Наталя б точно уже щось таке смачнюще приготувала б.
З початком війни, ми зі столиці змушені були виїхати до моєї ліпшої подруги на Західну Україну. Не буду переказувати чого вартувало потрапити до потяга у ті дні, та якою далекою і нелегкою виявилась наша дорога, але до Наталі ми всі дістались живі і здорові.
Наталя уже років з десять, як заміжня за Степаном. Живуть вони у невеличкому мальовничому селі недалеко від відомого зимового курорту. Майже кожен у їхньому селі приймає у себе туристів, ледь не увесь рік, але особливо багато взимку.
Коли ми прибули до Наталі у неї уже було людно. Люди, які приїхали на відпочинок так і не поїхали, а декому уже й не було куди повертатись. Наталя усе розуміла і всім намагалась допомогти, от і нас прийняла.
Чесно, не знаю просто де брала Наталя сил і час, але щоденно вона балувала нас усіх смачними і вигадливими стравами. Звісно, усі жінки що там були теж допомагали, але до Наталі нам усім було дуже далеко. Чи то десятирічний досвід приймання гостей, а може природа сил додавала, але здатності до праці Наталі навіть бджілка позаздрить. Якось от уміють люди робити усе разом і швидко і дуже вже вправно. Робота в її руках кипіла. І все у неї до ладу і сама гарна, ще й з дітьми встигала займатись і нас усіх добрим словом підтримати.
Побули ми в Наталі на гостині два місяці, низько вклонились, подякували і повернулись до столиці. Ото відтоді і почалось:
— Якщо ти не станеш такою ж господинею, як Наталя, – заявляє мені чоловік, – Я з тобою розлучусь. Чому я повинен картоплю пюре з відбивною їсти, якщо можна вигадати щось цікавіше. Та в Наталі, навіть борщ і той незвичний. Вона й кукурудзяну кашу приготувала так, що я казан хотів вилизати.
Хоч додому не повертайся тепер. Чоловіка мов заклинило на їжі. Приходиш з роботи, ледь ноги волочиш після робочого дня, а тут на тебе вже незадоволене обличчя очікує.
— Я тобі кілограм м’яса купив, Приготуй щось таке, як Наталя.
Як пояснити, що я не можу стояти біля плити цілодобово? Аби приготувати пиріжки, вареники, чи ті ж пельмені мені потрібно пів вихідного дня витратити, а він у мене наразі один. Співробітників не вистачає, я працюю на півтори ставки, виморююсь словами не передати.
Невже доведеться розлучатись? Але ж до тієї поїздки у нашому домі був мир і злагода. Сашко сам міг приготувати плов, чи зварити борщ. Їжа ніколи не була у нас на порядку денному. Його, як і мене все влаштовувало. А оце прямо заклинило:
— А в Наталі, якщо не буде як у Наталі, а от Наталя.
Що його робити, люди добрі?
09,10,2022
Головна картинка ілюстративна.
