fbpx
Історії з життя
— Тоді я йду з родини, – заявив чоловік, – я не стану жити з жінкою, яка не змогла пробачити. Сам буду доглядати за матір’ю, раз ти не хочеш! Не думав, що доживу до такого

— Ну переїдемо тимчасово, що ж тепер робити! – сказав мені чоловік кілька місяців тому, – Ні, Наташа не може переїхати до матері. У неї дитина маленька і чоловік дуже проти. Вона ж на його території живе.

— Я теж проти, – кажу, – у мене двоє дітей, у них школа тут, гуртки, друзі. І ми живемо на моїй території!

— Так і знав, що ти мене рано чи пізно цим дорікнеш! – аж підскочив чоловік, – Мама казала, що так воно і буде!

«Мама говорила». Багато і часто. Всі 10 років нашого з Дімою шлюбу. Казала, що я не та жінка, яка потрібна її синові, що не треба йти в квартиру дружини, а вести дружину, мене тобто, під її пильний нагляд в двокімнатну квартиру.

Мама взагалі багато чого говорила.

— Треба ще розібратися, чиї дочки! – говорила мама чоловіка 7 років тому, коли у нас з’явилась молодша, – Обидві на їх рід схожі, але жодна з них не в нас!

Свекруха тоді була здорова. У неї була двокімнатна квартира, дочка-підліток. Так-так, нам з чоловіком потрібно було жити не в моїй окремої двійці, а на кухні мами чоловіка, щоб я під наглядом була.

— Наташа заміж вийде, – мовила Тамара Тарасівна, – піде жити до чоловіка. А твою квартиру треба здати. Гроші будуть.

І чоловікові:

— Давай, вкладай гроші в ремонт квартири дружини! Вона тебе виставить з валізою і куди прийдеш? До мами! Ось і треба у мами ремонти робити.

Ага. А квартиру мама відписала вже своїй доньці Наташі, щоб не дісталося ні метра мені.

— Я не хочу спілкуватися з твій мамою, – сказала я на 4-му році шлюбу, – тобі не забороняю. Їдь, можеш навіть дочок до бабусі возити, хоча я сумніваюся, що їй це треба. Але Тамари Тарасівни більше в моєму житті не буде. Ніколи.

Це сталося після того, як дитина з’явилась у зовиці. На торжестві, при батьках чоловіка Наташі і при їх інших родичів, свекруха прорекла:

— Ось тут я точно знаю, що це наша дитина! А у онуках від сина не можна бути такою впевненою!

Я вискочила з-за столу і 6 років своєї обіцянки свято виконувала. Чоловік їздив провідувати маму. Як вона, я не питала, привітів не передавала. Нашими дочками Тамара Тарасівна не цікавилася, їй вистачало дочки коханої Наталочки.

— Мама занедужала, – сказав чоловік півроку тому. Спеціалісти дали півроку або місяців 8.

Чоловікові я тоді поспівчувала – я ж людина. Ні слова не говорила, коли він мамі на все необхідне гроші давав. А незабаром стало зрозуміло, що свекруха потребує догляду.

Хто повинен був його забезпечити? Правильно, я. Нелюба невістка.

— Я не можу, – заявила зовиця, – чоловік нізащо не погоджується зі своєї квартири переїжджати до тещі. І бігати до неї не зможу. У мене дитина маленька, а твої дочки старше! Не погоджусь з чоловіком, буду розлученою!

Чоловік зовиці, якій відійде квартира матері (цілком), проти того, щоб тимчасово переїхати до тещі, яка його мало не на руках носила і була у них за няньку куховарку і прибиральницю. А я повинна?

— Треба вміти прощати! – сказав мені чоловік, – Дівчатка? Ну тимчасово змінять діти школу. Правда, тобі доведеться звільнитися, мама не може жити одна.

Ось тут я навіть розсміялася. Тобто мені потрібно забути не тільки можливість жити у себе вдома, не тільки інтереси моїх дітей, а й мою кар’єру?

— Ти адекватний? – питаю чоловіка, – Переїхати, школу дітям тимчасово поміняти? Зовиця не працює взагалі. І вона не може, а я повинна? І справа навіть не в квартирі, яка їй дістанеться. А в тому, що я невістка, не люба невістка, а вона дочка! Я навіть не збираюся про це думати. Треба тобі? Переїдь, звільняйся, що хочеш роби. Моєї ноги там не буде.

— Тоді я йду з родини, – заявив чоловік, – я не стану жити з жінкою, яка не змогла пробачити. Сам буду доглядати за матір’ю, раз ти не хочеш!

— Дострибалась?, – зателефонувала зовиця, – Через свою впертість вирішила залишити дітей без батька?

Розмовляти з Наташею я не стала: який сенс. Винною я себе не вважаю. Пішов чоловік? Так діти і повинні доглядати за батьками. І потім, я з цікавістю чекаю того моменту, коли зовиця «попросить» брата з її квартири. Куди він тоді піде?

— Приймеш назад? – запитує подруга, яка в курсі нашої історії.

Не знаю. Поки я і так щаслива.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page