Я з дуже забезпеченої родини. І тато і мама скільки я себе пам’ятаю, були на керівних посадах. Пізніше, вони відкрили свій маленький, але дуже прибутковий бізнес. Справа пішла, та так, що не ми ні наші діти могли не працювати, але тато, як і мама продовжував ходити на роботу, а я вчитись, аби здобути хорошу освіту і стати до керма сімейної справи.
Ми ніколи не зазнавались. у мами і досі коло спілкування, яке вона зберегла з юності. Тато теж друзів не розгубив. Тому, коли я привела знайомитись їх зі своїм нареченим, простим хлопцем із неповної родини, то вони прийняли мій вибір спокійно. Стас працював електриком, але мій вибір батьків не засмутив. Після розмови з моїм нареченим тато сказав, що він прекрасна людина, а це дорожче усіх металів у світі.
Стаса виростила мама. Вона коли вперше мене побачила, аж розплакалась від полегшення. Сказала, що саме такою мене і уявляла. Відразу назвала мене “донечкою” і саме так до мене і ставилась. Я полюбила Зінаїду Станіславівну щиро і беззастережно.
Але через п’ять років я випадково дізналась, що мій чоловік зраджує мені з нашою помічницею по дому. Банально все вийшло, я навіть переповідати не хочу, настільки це було неприємно. А потім виявилось, що Ольга, саме так звали мою помічницю по дому, ще й має дитину від мого чоловіка. А я ж увесь час що вона у нас працювала, думала, що дівчина мати одиначка, допомагала, доплачувала і дитині її подарунки передавала. А чоловік просто свою любасю до нас у дім влаштував на роботу.
Ну але це справа давно в минулому. Зараз я заміжня вдруге і маю двох прекрасних діточок. Щаслива. Але у той, чорний, період мого життя мене найбільше підтримувала Зінаїда Станіславівна. Вона однозначно засудила вчинок сина і навіть спілкуватись з ним припинила. Сказала, що після всього він їй не син зовсім, а я завжди буду її донечкою.
Ми прекрасно спілкувались. Вона їздила з нашою родиною на відпочинок і була частою гостею нашого дому. Я чи могла допомагала одинокій жінці. Купила їй авто, аби та могла їздити у справах не на таксі, зробила ремонт у її квартирі, оновила техніку. Заголом, вона була мені як мама і навіть трошки ближче.
Минулими вихідними я, як завжди, поїхала скуповуватись у супермаркет. Купую я все на тиждень не тільки для своєї родини, а й для Зінаїди Станіславівни. Вона звісно не хоче брати усього того, але не буде ж бігти за мною з тими торбами? Тим паче вони непідйомні.
Того дня я перед супермаркетом заскочила у взуттєвий магазин і купила Зінаїді Станіславівні зимові чобітки. Такі щоб підходили до нової шубки, яку я їй на День народження подарувала. І треба ж таке: віддала торби, а про чоботи забула. Згадала лише вдома, коли побачила одиноку коробку у порожньому багажнику. Мусила повертатись. Та й порадувати жінку дуже хотіла. Щиро.
Я вийшла з ліфту і злегка отетеріла: з квартири Зінаїди Станіславівни випливає мій колишній і ота Ольга, яка стала його другою дружиною. Але не те що вони спілкуються мене вразило. Ольга була в тій самій шубці, яку я подарувала Зінаїді Станіславівні а в руках у них обох були торби з продуктами, які я нещодавно Зінаїді Станіславівні залишила.
Ну а моя друга “мама” тримала на руках ту саму дівчинку, доньку Стаса і Ольги, бачити яку вона, за її власними словами, ніколи в житті не хотіла і не хоче.
Щось вони усі лепетали мені, щось намагались пояснити. Видно було, що всім незручно і дітись нема куди. Я просто натисла на кнопку ліфта. Сіла в машину і поїхала додому. Черевики повернула звідки узяла.
А найцікавіше, що Зінаїда Станіславівна мені зателефонувала за три дні і як ні в чому не бувало запитує, чи не підемо ми до косметолога з нею. От так просто, ніби й не було нічого. Коли ж я сказала що далі спілкуватись з нею наміру не маю, почула у відповідь:
— Ну, а що ти хотіла? Щоб я про власного сина забула і відмовилась від рідних онуків заради чужої людини? З якого такого дива? Ти ніби і доросла, а така наївна. На нашу з тобою дружбу моє спілкування з сином впливати не повинне зовсім. Ти така ж моя донька, як і мій син мені син. Та й давно все те між вами було. Забути час. У кожного своє життя. Так що, до косметолога біжимо?
— Так! Можемо сходити. Тільки цього разу свій чек оплачуєте ви самостійно. Ну або в сина свого попросіть.
Вона дзвонила ще кілька разів, але я трубку не брала. Буде мені наука.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
