Того ранку Ніка як завжди встала раніше, аби приготувати сніданок. Полюбляла вона той час: тиша у домі, за вікном гаснуть ліхтарі, а вона з вимкненим світлом стоїть і сьорбає ранкову каву. Ну краса ж!. Але не сьогодні. Зайшовши на кухню вона обімліла. Марина Єдуардівна уже поралась і робила вона явно не те, що повинна була.
Ніка скільки себе пам’ятає, проживає у цій квартирі що на другому поверсі старенької хрущівки. Знайомі їй тут усі сусіди, навіть ті, що в інших будинках живуть – вітаються.
Звісно. не хотіла вона так рано це житло успадкувати, але доля розпорядилась по-своєму. У двадцять два дівчина лишилась сиротою. У власності раптом дві квартири у столиці і будинок за містом. Інші б і позаздрили, а Ніка все віддала б, аби лиш того дня її сім’я не сіла в те авто, що забрало їх усіх разом на небо.
Аби хоч трохи забутись, поринула в роботу з головою. Знаєте, коли на душі кепсько і єдине твоє спасіння то розчинитись у роботі, то й результати будуть неабиякі. За п’ять років вона виросла до начальника відділення у своєму банку.
Так і жила у своїй квартирці, хоча як жила – тікала від спогадів на рооту. навіть вихідних не барала, бо ж тоді вдома потрібно було залишатись. А при такому темпі життєвому, яке особисте?
Лиш коли їй було уже 32, прийняла пропозицію давнього свого кавалера. Чи кохала тоді? Та, навряд. Так, аби від одинокості втекти і аби у цілому світі була рідна душа де.
Артем був хорошим і уважним чоловіком. Смішно й сказати, але в декрет він пішов, а не Ніка. Вона не могла покинути усе от так просто, а він із радістю пішов на те, адже кар’єра не складалась, а тут такий шанс.
П’ятнадцять років вони разом. Якось так склалось, що саме Ніка у сім’ї основний добувальник, а от Артем – душа дому. Він і пере і готує і за дітьми дивиться і у домі лад наводить. Вечорами таксує. але ж рідко, бо ж роботи вдома повно, а хто як не він те зробить.
За Нікою був лиш сніданок. священне дійство, її особистий час тиші і спокою. Щось. що ріднило її із дітьми, з чоловіком і цим домом.
А нещодавно стала до них проситись свекруха Нікина на доживання. Жінка ніби і не стара, але й молодою її не назвеш. Здоров’я підводило, кілька разів сусіди з того світу її повертали, тож приїхати до сина ближче було єдиним розумним рішенням.
Ніка не заперечувала. У її уяві мама чоловіка буде такою собі берегинею. Доброю старенькою, яка в’яже шкарпетки і розповідає онукам нескінченні історії. Ага!
У дім прийшла струнка пані із шаликом на шиї і карколомною зачіскою на голові. Овела приміщення поглядом інспектора і хмикнула. Чи то невдолено, чи навпаки задоволено. Одразу окупувала кухню. Готувала за зачиненими дверима і спочатку строго дивилась на тих хто заходив, а потім уже й гримала.
Ніка рідко вдома бувала, усього того не бачила. Діти навчались, потім гуртки, усі зустрічались ближче до дев’ятої. А що ти встигнеш зрозуміти, якщо спати через годину?
Вперше зі свекрухою Ніка перетнулась на кухні о шостій ранку. Коли жінка туди зайшла, то побачила свекруху при повному “параді” і в рукавичках, та готувала котлети. Ніка ж стала і звичним рухом дістала гейзер, аби приготувати ранкову каву:
— Не тряси мені над їжею волоссям. – почула від свекрухи. – Не бачиш, там фарш стоїть, а ти над ним рукавами водиш.
Спробувала Ніка картоплі почистити на сніданок, як хижим птахом до неї свекруха підлетіла:
— Не треба мені тут твій бруд з-під нігтів іди роби щось інше. Вийди з кухні, не заважай, не бачиш у мене вже все тут готується.
Ніка не повірила вухам своїм. Та й хто очікує такого у власному домі? Але ж то був лиш початок. Далі свекруха стала ненав’язливо критикувати невістку: її стиль життя, те, що та пізно вертає додому. Зрештою, говорила, що та й не мати дітям, адже не бачить їх практично.
Ніка б відповіла, але шкодувала жінки. Все ж, здоров’я не з заліза, хто знає, як відреагує на випад невістки. Але Ніка мовчить, а та напосідає. Не витримала, таки пояснила хто у домі господар і як потрібно поводитись коли ти на гостині.
— Моя мама гостя? – протягнув Артем, – Що ти таке говориш, Ніко? Я тут живу я твій чоловік і моя мама такі ж права має, як і я. Чи й я для тебе гість? Та й що вона такого тобі сказала? Видно, що правда тобі дуже неприємна.
Ніка поглянула на тих двох так, ніби бачила вперше. Не очікувала таких слів ні від Артема, ні від свекрухи, зрештою.
Наодинці з Артемом побалакати теж не змогла. Чоловік сліпо захищав маму. Так, є певні зміни у характері, але не критичні. Якщо хоче готувати, най готує, а рота він їй затуляти не буде. То його мама і він ніколи їй поперек нічого не скаже.
Ніка довго жалілась мені на все, що у неї в домі відбувається. Свекруха спокою їй не дає і жінка уже тричі спиняла себе на половині слова – хотіла виставити стареньку за двері.
— Але, якщо піде вона, то й чоловік услід вийде. Я не готова втратити Артема. Я не готова втратити свою сім’ю. Виселити теж не варіант, адже хтось біля неї бути повинен, уже в нас вона відколи, двічі швидка приїздила. От як же мені бути?
А й справді, як же їй вчинити? Чи варто Ніці терпіти свекруху задля збереження сім’ї? А чи ніякий чоловік не вартий того, аби слухати таке щоденно?
Головна картинка ілюстративна.
Більше цікавих історій за посиланням на нашому каналі в Youtube:
Будемо вдячні за підписку.
