fbpx
Без категорії
Того ж дня Віка прочитала повідомлення від коханого: «Я одружений. Маю двох синів. Давай забудемо про все. Гроші я дам. Я хотів розважитися, не думав, що так вийде. Вибач».

Вікторію природа щедро наділила вродою: струнка, з довгим русявим волоссям, великими сірими очима… Єдина доня тата-мами, вона нещодавно закінчила педагогічний університет у столиці і повернулася в рідне село працювати вчителем іноземної мови. Іншої професійної долі Вікторія не шукала. Зізналася мені:

— Може, комусь до душі міське життя, а мені наймиліше рідне село. Усі п’ять років навчання скучала за ним. Почувалася такою щасливою, коли директор тутешньої школи запросила мене викладати англійську. Педагогіка, діти — це моя стихія…

Так уже склалося, що за студентські роки в місті Вікторія кохання не зустріла. А в рідному селі з гідними потенційними женихами вийшла «маленька напруга». Розповідає:

— Путящі хлопці на той час уже сім’ї постворювали. А гульвіс, які прагнули не серйозних стосунків, а випивки і легкої розваги, я до себе не підпускала. Загалом я не з тих, кому «аби заміж»…

Звичайно, Вікторія мріяла зустріти в рідному краї працьовитого, освіченого і доброго чоловіка, з яким і господарство можна тримати, і вийти кудись не сором, і поспілкуватися було б про що. Але… кілька невдалих спроб залицяння — і дівчина замкнулася в собі: робота—дім—робота, зошити, книжки.

Якось до Віки прийшла подруга Тетяна, вже три роки як щаслива в шлюбі. За чаюванням завели розмову про своє, жіноче. Гостя несподівано мовила:

— Віко, а чому б тобі не пoзнайoмитись із кимсь в Iнтернеті? Тисячі людей так знаходять одне одного, може, і твоє щастя зависло десь у світовій павутині?

Хіба проблема зареєструватися, коли в хаті блимає монітор? Спершу спритна подруга допомогла скласти привабливу і стислу розповідь про себе. Лист «підкріпили» найкращим фото…

Успіх не змусив довго себе чекати. Наступного ж дня Вікторії надійшло кілька листів. Серед прихильників були навіть іноземці, та увагу молодої вчительки привернуло фото 33-річного Олега. Виразні карі очі, смаглява шкіра, чорне густе волосся укладене в гарну зачіску, стильний костюм… Не одразу, але таки відповіла на його нехитре: «Привіт! Як справи?»

А далі, за словами дівчини, кохання захопило її так, що й незчулась, як Олег став для неї «найріднішою людиною у світі». Щодня після роботи бігла додому в надії прочитати нове повідомлення від коханого. Їхнє листування тривало годинами. Олег здавався дівчині дуже турботливим і розумним. Він володів кількома іноземними мовами, цитував її улюблених авторів, ділився своїми роздумами та світобаченням, цікавився її думками.

Уже за місяць Вікторії важко було уявити своє життя без нього. Вона сповіщала йому всі, навіть дріб’язкові, новини, читала відповіді і цим жила. Здавалося, що все про нього знає і йому можна довіряти…

Про себе Олег розповів, що давно розлучений, дітей не має. Оскільки попередній шлюб розбив йому серце, поспішати з новими стосунками не хоче. Його історія розчулила Вікторію і зблизила їх ще більше.

Згодом виявилося, що обранець живе в обласному центрі неподалік села Вікторії. Не інакше як доля, подумала дівчина. За кілька місяців вони нарешті вирішили зустрітися.

В реальності Олег виявився дуже галантним кавалером. Ніжні слова, квіти, кафе, прогулянки містом на гарній іномарці остаточно затьмарили дівчині голову. Вона була впевнена: це той чоловік, якого вона чекала все життя.

При цьому жінку не насторожило те, що «ідеальний чоловік» постійно уникав знайoмства з її батьками та друзями і час від часу зникав на тиждень-другий, вимикаючи мобільний телефон. Щоправда, щоразу з’являвся в гарному настрої, з букетом квітів, щиросердно вибачаючись: «Мила моя, працюю, як каторжний, постійно у відрядженнях — вирішую термінові справи». Дівчина у те вірила, пишаючись, що «захопила» такого працьовитого кавалера.

Олег і Вікторія зустрічались уже півроку, коли вона відчула, що при надії. На ту новину Олег відреагував холодно. Його обличчя наче скам’яніло: «Давай про це не зараз. Бувай, мені треба додому».

Вікторія не знала, що й думати. В чому проблема? Адже все було так добре.

Того ж дня вона прочитала повідомлення від коханого: «Я одружений. Маю двох синів. Давай забудемо про все. Гроші я дам. Я хотів розважитися, не думав, що так вийде. Вибач».

Не передати словами, що тоді пережила молода жінка. Її батьки дізналися про все лише згодом. Вікторія пригадує той вечір, коли все розкрилося. Як плакала мама, як зітхав тато… Саме вони, найрідніші в світі люди, підтримали дочку і свою майбутню онуку, яка в пору бабиного літа благополучно з’явилася на світ у районному пологовому будинку…

Відтоді промайнуло три роки. Вікторія знову на роботі, викладає в рідній школі англійську.

— Анітрішечки не шкодую, що наважилася стати матір’ю. Дитина тільки на радість, дідусь та бабуся не натішаться нею, — каже. — Жаль, звісно, що саме так вийшло. Тепер я в Інтернеті лише новини читаю. Раджу кожному: довіряючись людині в соціальній мережі, не сприймайте її відразу серйозно і не розкривайте перед нею всю душу. Слід дізнатися, що це за людина і чим вона живе. Можливо, вона зовсім не та, за яку себе видає.

А наша історія закінчилася таки щасливо: Вікторії зустрівся добрий чоловік, що став їй вірним другом, а її донечці — турботливим і люблячим татом.

Автор – Наталія ГУБА.

За матеріалами – Українське слово.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

facebook