Коли я побачила колишню однокласницю, то не знала куди й звернути аби не зустрітися з нею. Така особа, що хочеться їй порекомендувати їсти лимони – щаслива з будь-якого приводу. Як на мене, то це вже про дещо свідчить.
І завжди Галя така була, ще зі школи, у самої нічого нема, ні зовнішності, ні фігури, а на світ дивиться так, наче от-от Єдиноріг віднесе її в країну мрій.
І вже здалеку бачу, як вона мені усміхається на всі тридцять два, а я не в формі аби з кимось говорити.
Приїхала лише заради того аби набратися сил після розлучення, та й дитина мені не додала краси.
– Віточко, яка я рада тебе бачити! Вітаю тебе з дитинкою, то така радість!
Не встигла, натягнула посмішку і дивлюся на неї. Ну чого ти жінко, радієш? На голові казна-що, статура та сама, одяг благенький. Але радіє.
Я завжди була такої думки, що для радості має бути причина – дорога сумка, гарна прикраса, смачна страва в дорогому ресторані. Але, є люди, які навіть будуть смажену картоплю їсти і думати, що дуже вони щасливі.
Все в порівнянні, правда ж.
Так от, щось жебонить, що має двох діток ( цікаво від кого?), працює в школі (а де ж іще така пригодиться), одружена сімнадцять років ( це ж треба?)…
І далі вона каже з ким.
Я мало не паду.
З Толиком! Моїм колишнім кавалером!
Пригадую, як ніс мені троянду і зізнавався в коханні, а я йому сказала, що він мені не пара і хай навіть не мріє.
Я стала слухати уважніше.
Виявляється, Толик має авто майстерню, непогано заробляє, вибудував хату, вчать дітей в місті, все у них чудово.
– То твоя та рожева хата?, – перепитала я Галю.
– Так, уявляєш, Толик як дізнався, що у нас і друга дівчинка, то сказав, що буде рожевий замок для його принцес. Він у мене такий…
Я протерла очі, ще раз і ще раз… Це ж Галя! Який палац?
Той будинок справді розкішний і дорогий, його здалеку видно, я ще думала про те, що хотіла б в ньому жити. І я можу в ньому жити! Це ж Толик! Якщо для нього Галя – принцеса, то я взагалі королівна.
Треба лише щось придумати.
Попросила тата поїхати машиною в місто і так між іншим спитала де та Толикова майстерня.
– Добре, що нагадала, треба мені масло поміняти. У нього золоті руки.
Приїхали, Толик мене впізнав, усміхався на всі тридцять два, обмінялися телефонами в разі чого, так що надія зажевріла.
Далі я почала йому писати, що наче тато щось його питався, далі почала його хвалити, а чоловіки дуже вже це люблять, далі почала писати, що пам’ятаю нашу дитячу любов…
А потім Толик мене заблокував. Ви собі уявляєте? Мене!
Що з цими чоловіками? Я ж гарна, просто трішечки втратила форму після дитини, але я прийду в норму, це ж лише питання часу. І тоді я вже ні на Толика, ні на свого колишнього й не гляну, я собі такого знайду, що всі навколо попадають. Так і буде, і тоді я буду дуже щаслива, бо у мене буде все те, що робить людину щасливою: смачна їжа, гарний будинок, дорогі речі, масажі і омари. Тоді я на них всіх подивлюся, чиє щастя краще і лимонами їх пригощу.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
