Я обожнювала свого сина, красивий, розумний, далеко піде. Гордилася тим, що виховала такого, таки змогла, хай бачить колишній і його родина, який скарб втратили.
Коли Ростик підріс, то почав цікавитися дівчатами і я дивилася на все крізь пальці, адже він навіть не завжди мене з ними знайомив. Я знала, що син завжди прийде додому смачно поїсти, а я завжди його чекатиму.
Коли він привів знайомити мене з Мар’яною, то я мало не впала. З такою? Що він в ній знайшов?
– Мамо, я її люблю і ми одружимося.
– Сину, я хотіла б сказати таке тобі наодинці, але хай вже так і буде, бо моя позиція однозначна – з такою ти хочеш прожити все життя?
– Так.
– А де?
– Тут, мамо, тут чотирикімнатна квартира, місця купа.
Хоч Мар’яна й шмигала попри мене, але вже її присутність мене не влаштовувала. Взялася порядкувати, що де стоїть та прибирати. Я тут господиня, а не вона.
– Мамо, я втомився бачити її заплакані очі.
– Ну, тоді йдіть на орендовану квартиру, – відказала я.
І вони пішли. Як жили і на які гроші – я не знала, я дуже надіялася, що син, який звик до комфорту, швидко покине її і вернеться до мене.
На день народження він мене сухо привітав по телефону і все. До цього дзвінка я не знала, що з сином і як він живе.
Та й дзвінок був з незнайомого номера.
– Анно Юріївно, це Мар’яна, ви б могли приїхати до мене, мені от-от народжувати, а я не можу сама…
Всі ці дні я поминала її незлим тихим, а тепер їду в ніч в таксі, бо на світ має з’явитися дитина Ростислава.
Це було чудо. Я першою взяла онука на руки і не могла відвести погляду від цього личка. Щастя мене переповнювало.
Коли привезли Мар’яну, то я вирішила її перепросити.
– Ти подарувала мені найдорожче, дякую тобі.
А вона давай в сльози.
Виявилося, що вже п’ять місяців Ростик живе з іншою, а вона сама орендувала квартиру.
– Він обіцяв дати гроші в пологовий, а далі сказав, що не має і це мої проблеми.
– Він покинув тебе з дитиною?
– Так, сказав, що поспішив, закохався в іншу і хоче бути з нею.
Я не могла повірити, що мій син таке вчинив. Мій ідеал чоловіка покинув дружину і сина. Геть як батько.
Звичайно, що я забрала невістку до себе додому, не було й мови, щоб вона десь никалася.
– Це дім мого онука і твій. Я вже не буду така засліплена, повір. Ми знайдемо спільну мову.
Син приходив, тільки не для того аби побачити дитину, а щоб вияснити, чому я впустила до себе його колишню.
– Тобі Оля сподобається, ми можемо тут жити і ще тобі не одного онука подаруємо, мам.
– Ні, мені більше нікого не треба.
Син мене не розуміє, а я його. Він все це пережив сам в дитинстві, коли не було батька, не було достатку. Скажу чесно, що більше переживала заплатити комунальні за цю квартиру, ніж за те аби щось краще з’їсти чи одягти. Такі часи були, а зараз він все це хоче повторити зі своїм сином.
Я уклала з невісткою договір утримання і думаю, що тепер ми маємо заради чого терпіти одна одну: я заради онука, а вона заради квартири. Думаю, що все чесно, а ви підтримуєте моє рішення чи треба було ще почекати?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
