Ліда жила сама, точніше з Василем Васильовичем. Це був товстий, пухнастий, гарний кіт, три роки від появи на світ. Він з’явився в цьому будинку, коли Ліда нарешті розлучилася, і колишній чоловік вивіз останні свої речі.
Починалося все добре та романтично. Цукерково-букетний період був чудовим. Лідія, яку раніше увагою чоловіки обділили, одразу закохалась по вуха. За три місяці вони розписалися.
Тут все й відкрилось. Чоловік не мав абсолютно нічого. Він в’їхав у Лідину квартиру і вирішив одразу змінити роботу, якої, як згодом виявилося, і не було. Сидів на шиї у своєї матері і промотував бабусину спадщину. Робота гідної чоловіка не було.
Ліда тягла сім’ю на собі. Після роботи поспішала на кухню, аби нагодувати коханого чоловіка смаколиками. У їжі він був розбірливий і вибагливий.
А сам чоловік поступово злився з диваном і вже не міг відірватися. Купив у кредит дорогий ноутбук. І цілими днями потішався, граючи в ігри. А коли приходила Лідія, вдавав, що шукає роботу.
Ліда терпіла. Чоловік був ласкавим. Солодкі промови так і лилися. Але терпець у неї урвався, коли він запропонував купити в черговий кредит машину.
Ліда не витримала. Сцена з’ясовування стосунків була грандіозною. Чоловік, грюкнувши дверима, пішов до мами, крикнувши на прощання:
— Такого, як я ще пошукати. Сама пребіжиш…
Розлучення було важким. Чоловік почав ділити майно. Лідія махнула рукою і віддала і нову пральну машину, і ноутбук, хоча платила за них вона, аби більше його не бачити.
Все це так її вразило, що Лідія не хотіла дивитися ні на кого, хоч подруги й казали:
— Ти зациклилась. Через однин невдалий шлюб тепер хрест на своєму житті поставиш?
— Не можу нікого бачити! Надто важко усе пережила.
Почалися вечори на самоті. Робота дім. Дім, робота…
Якось Ліда біля під’їзду знайшла кошеня, точніше вона почула тоненький, жалібний писк. Озирнувшись на всі боки, побачила біля дверей маленьку грудочку, що зіщулилася, вся покрилась снігом. Кошеня тремтіло. Навіть нявкати голосно воно уже не могло. Сильний мороз зробив свою справу.
Ліда схопила грудочку в руки, розстебнула куртку, стягнула шарф і загорнула кошеня в нього. Зайшовши до під’їзду, роздивилася його. Малий тремтів від холоду, тільки очі гудзики блищали і дивилися на неї в надії на порятунок.
Ліда принесла кошеня до квартири. У теплій кімнаті він швидко відігрівся, і коли господиня підсунула йому мисочку з молоком, швидко почало їсти. Наситившись, згорнувся в клубочок на колінах жінки і замуркотів.
— Тепер я не одна. Як тебе назвати? Мурзік? Ні, будеш Василем, Васильовичом. У бабусі в селі теж Васька жив. Великий такий. Будеш добре їсти, теж станеш таким самим, – розмовляючи з кошеням, міркувала Ліда.
Тепер Ліда була не одна. Васька був добрим і лагідним. Чекав господиню на віконці, а почувши стукіт дверей, біг її зустрічати.
Вже три роки вони мешкали разом. Ліда мешкала на другому поверсі. Васько, точніше Василь Васильович любив гуляти. Якось на прогулянці він втік. Лідія засмутилася, але Васько повернувся надвечір. Нявкав під балконом так голосно, що Лідія одразу почула знайомий голос свого друга.
З того часу Василь частенько почав проситися надвір, але завжди повертався. Якщо Ліда його не пускала, він влаштовував голодний страйк і сидів біля дверей, поки його не випускали.
Якось він зник, його не було два дні. Лідія влаштувала пошуки, обійшла всі довколишні будинки, але все безрезультатно. На третій день він повернувся, здоровий, і, як здалося Ліді, дуже задоволений. На їжу не накинувся, а ліг спати.
Такі відлучення кота стали регулярними. Добу десь гуляє, а потім додому. Сусіди всі знали Василя і відчиняли йому двері до під’їзду:
— А Василь Васильович. Ви додому? Проходьте, господиня вас вже зачекалася.
І Вася задоволений і гордий прямував на другий поверх і починав нявкати:
— Вася повернувся. Відкривай.
В середині грудня Васька вкотре втік на вулицю, прошмигнув між ніг Лідії. Перші два дні жінка не турбувалася. Вона звикла до прогулянок кота. Але на четвертий день забила на сполох. Обійшла всі будинки мікрорайону, розвішала оголошення, питала у всіх дітей та двірників, але ніхто Василя не бачив.
Минали дні. Лідія виплакала усі очі. Життя без Васьки було порожнім. Додому не хотілося повертатись. Всі люди готувалися до Нового року, а Ліда бродила вечори навколо прилеглих будинків у надії на чудо кликала свого кота.
На Новий рік прийшла сестра із сім’єю. Лідія зустрічала гостей, готувала частування, але в душі не було радості. Адже три роки вона зустрічала це свято вдвох із Васьком, і ніхто їм не потрібен був. А тепер його нема.
Гості розійшлися під ранок. Лідія вийшла їх проводити, а коли заходила до під’їзду, то побачила свого Васю. Задоволений сидів біля дверей і чекав, коли вона відкриється.
— Васька, гульвісо! Де ти був?! Чому мене покинув?
Ліда схопила кота в обійми. Він став ще важчим. У квартирі Лідія побачила на шиї у нього нашийник:
— А це точно Василь? Вася нашийники не визнає.
Ліда зняла нашийник і звідти випала записка: “Зателефонуйте за цим номером. Я турбуюся, як він додому дійде.”
Тут Ліда й зрозуміла, що Вася в когось був у гостях. Вона набрала номер. Трубку взяв чоловік:
— Вітаємо. З новим роком вас! Я дзвоню, щоб подякувати вам за Василя, за мого кота. Він тільки зараз повернувся додому. Два тижні пропадав.
— Я так радий, що він дійшов до дому. Але він не міг раніше повернутись, у його Мурки з’явились кошенята, він від неї не відходив. Я такої любові і відданості ще не бачив. Вона його ще того року привела. Він день погостює і додому проситься. А ось цього разу затримався.
Наступного дня Вася знову попросився надвір. Ліда швидко одяглася і пішла слідом. Вася сміливо йшов від будинку до будинку. І тут упевненою ходою повернув до під’їзду, прошмигнув у прочинені двері. Ліда пішла за ним. Їй треба було знати, де наступного разу шукати кота.
На третьому поверсі Вася став нявкати, двері відчинилися:
— А, Васько повернувся? Скучив? І дивлюсь не один? Ви його господиня?
—Вибачте, вирішила простежити, більше такої зникнення не переживу. Дуже за нього переймалась.
— Та ви проходите. Я вас із Муркою познайомлю.
— Незручно якось…
– Чому незручно. Ми майже родичі. Ви нас із Ваською тепер покинути не можете. Три кошеня. Хто аліменти платитиме? – пожартував господар Мурки.
Так Лідія та Михайло завдяки своїм чотирилапим друзям і познайомилися.
Старий Новий рік вони зустрічали вже разом. Ліда та Михайло, Мурка та Василь Васильович, і три маленькі кошеняти, так схожі на свого батька Ваську.
Автор?
19,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
