Ірина сиділа за столом наодинці. Вона гірко сумувала. У неї був привід. Її коханий чоловік Толя одружився з іншою. Десять років спільного життя були марними. Вона уявляла свою суперницю Олену в білій сукні і сльози рікою лилися на скатертину. А розлучилися вони, так безглуздо, через якусь дрібницю. Але від цього легше не ставало.
Раптом у двері хтось голосно затарабанив. Ірина витерла очі і пішла відчиняти. Напевно це Люба, побувавши на реєстрації, прибігла розповісти, як все пройшло. Хоча Ірині це взагалі не потрібно, їй і без того важко.
Відчинила двері і тільки хотіла відправити «добру» подружку подалі, як рот сам по собі закрився. Перед нею стояв Анатолій. Вона неприязно запитала:
— Нащо прийшов? Попрощатися чи похвалитися? Чи може спитати у мене дозволу з благословенням? Та от дзуськи, й не погляну у ваш бік, ти від мене більше нічого не дочекаєшся!
Але він навіть не дослухавши її, швидко розвернув жінку і замкнув двері на ключ.
— Так, я не зрозуміла, що ти робиш? Іди до своєї Олени, там і роби, що захочеш.
Але він мовчки пройшов до кімнати. Сів за стіл, надпив з її склянки і видихнув.
— Ти нічого не переплутав часом? Тебе хтось сюди кликав? Ти мені більше ніхто, з того моменту, як пішов! — розгнівалася Ірина.
Толік несподівано захихикав, мов дитина.
— А я з весілля втік.
Ірина аж присіла.
— Як?
Він, як ні в чому не бувало, хлюпнув собі ще у склянку і сказав:
— Та ну її цю Олену і її родичів. Як присіли мені на вуха. Працювати будеш там, їздити відпочивати туди, Олені купуватимеш прикраси лише в певному магазині, її улюбленому. Добре що не казали, на який бік мені лягати спати. На правий чи на лівий. Вирішили мене взяти, так би мовити у свої тісні рамки. А я так жити не хочу. Тому і втік до тебе. Подумав, що Іринка, мене не прожене. Ну ти ж не проженеш, бідолашного чоловіка? — запитав він.
Ірина розгубилася, вона ще ніколи не опинялася в такій ситуації.
— І що ж ти тепер збираєшся робити? Я чула, що її батько погасив усі твої “хвости”. Як ти збираєшся відплатити за його щедрість? — їй стало цікаво.
Толя відразу засмутився.
— А хто його знає. Сума не маленька, напевно повертатиму частинами, — і замовк.
— Думав, що сховаєшся у мене? Не вийде. Павло Андрійович не дарма в дев’яності був “при справах”, у нього і зараз на тебе управа знайдеться. Ти про це подумав, перш ніж з його донькою стрибати у гречку? — Ірині стало весело.
— Іринко, не шматуй душу. Мені і без твоїх докорів не по собі — здригнувся Толик. І замовк, думаючи про своє.
Ірина теж закохалася в нього з першого погляду. Їх з училища відправили садити картоплю, а там Толя працював трактористом.
Веселий хлопець, постійно жартував. А коли прибрали поле і розпалили багаття, він сів поруч з нею. Іринка теж йому сподобалася, не дарма він на наступний день бігав по всіх поверхах і шукав її кімнату. Знайшов і запросив Ірину на прогулянку.
Так вони догулялися до весілля, яке справили прямо в гуртожитку. Переїхали вони до Толі в село, де у нього був будинок, який дістався йому від бабусі з дідусем. Почали жити. Працювали, але зарплату видавали або продуктами або обіцянками. Пережили ці часи. А два роки тому він вирішив започаткувати свій бізнес. Купити лісопилку і продавати людям дошки. Ірина була проти.
— У нас в районі стільки лісу немає, скільки пилорам. Це збиткова справа, повір мені.
Однак Толик уперся і все ж таки зробив по своєму. Взяв велику позику, найняв робітників. Проте, як і передбачала Ірина, його справа не пішла. Але Толик не здавався і взяв ще одну, а потім ще. І виявилися, що вони добряче заборгували. Останньою краплею терпіння Ірини, стало те що він не дав їй грошей на сукню. Її запросили на ювілей училища і вона хотіла виглядати гідно. А Толик уперся:
— Зайві витрати. Посидиш вдома.
Тут Ірину й понесло, вона згадала все. І його позички, на виплату яких йде її зарплата, і те що у неї ніякого дозвілля крім телевізора немає. А завершила все тим, що через нього вони досі не стали батьками. Він розсердився і зібрав усі свої речі. Вона попередила, підеш, більше не повертайся. Але Толя навіть не озирнувся.
Це потім вона дізналася, що на той час у нього вже були стосунки на стороні з тією самою Оленою. Та красою особливо не славилася. Копія Павла Андрійовича. Ну в загальному, тато в мініатюрі, проте з грошима. А Толі з його харизмою не склало труднощів закрутити з нею. А потім все так швидко завертілося. Через тиждень Ірина вже тримала в руках свідоцтво про розлучення. А Толик і Олена щосили готувалися до весілля.
Роздуми колишнього подружжя порушив стукіт у двері.
— Не відкривай — округлив очі Толик і поліз у льох. А Ірина раптом зрозуміла, що людини в яку вона колись закохалася, вже немає. А є, боязливий чоловічок, якому хотілося на двох стільцях всидіти.
Вона відкрила двері. Павло Андрійович грізно запитав:
— Де він? — Ірина показала в бік льоху.
Він мовчки кивнув двом хлопцям і ті витягли нареченого на білий світ під рученьки. Ірина не ворухнулася з місця. І мовчки дивилася, як Толика обтрусили і посадили в машину. А Павло Андрійович на прощання їй сказав:
— Якби не донька, я б на нього і не подивився.
Ірина зайшла в дім. Закрила льох і згадавши обличчя Толика, зареготала. Втік наречений, майже, як в кіно. Тільки це, на жаль, не фільм, а реальне життя і тепер Толик буде, мов клоун, розважати свого господаря. Головне, щоб Олену не розчарував, бо тоді йому вже точно буде непереливки.
А Ірина — молода ще і зможе і заміж вийти, і дітками радіти. Чого їй і побажаємо.
Фото ілюстративне.