fbpx

Треба було бачити очі мого чоловіка, коли я сказала, що не дозволю йому у нашу квартиру привезти його маму. Стоїть і очима кліпає, відкриває рота, а слів немає. Зрештою видав: “Так то ж мама моя. Ти моя дружина, ми сім’я”. Ага – сім’я. От тільки хай Анна Петрівна тепер шукає тих, кого вона всі ці роки “сім’єю” називала

Треба було бачити очі мого чоловіка, коли я сказала, що не дозволю йому у нашу квартиру привезти його маму. Стоїть і очима кліпає, відкриває рота, а слів немає. Зрештою видав: “Так то ж мама моя. Ти моя дружина, ми сім’я”. Ага – сім’я. От тільки хай Анна Петрівна тепер шукає тих, кого вона всі ці роки “сім’єю” називала.

Я в свого чоловіка друга дружина. Історія була дуже некрасивою, бо любов у нас виникла раптово і вже тоді, як ми мали сім’ї. У мене двоє дітей, чоловік прекрасний. У Артема  – жінка і саме синочок на світ з’явився. А тут на тобі.

Ми то зустрічались, то розходились. Не мали спокою самі і сім’ям його не давали. Мені мого чоловіка шкода було, бо він мене щиро кохав, дітей любив, а я йому роги все кращі та кращі. Та й в Артема дружина хороша. Десять років вони на первістка чекали. Саме щастя, а тут я.

Але, як доля то доля. Ми й дихати вже одне без одного не могли. П’ять років все те крутилось-вертілось, аж поки обоє не зважились таки на зміни.

На той час розлучення стало вже благословенням для нас усіх. Чоловік мій виїхав з країни, а дружина Артема змирилась і навіть ми нормально з нею спілкувались, коли сина вона свого до нас приводила. Все вляглось. От тільки мама мого чоловіка не могла заспокоїтись.

Ні мене, ні дітей наших вона не прийняла. Ми з Артемом прожили 20 років, виростили двох дітей спільних, а Анна Петрівна все йому його першу жінку згадувала і казала, що я не дружина йому і не рідня ніяка їй. Не зналась зі мною, як і з онуками.

А на свій ювілей, коли їй 70 виповнилось, прямо за столом святковим оголосила, що квартиру і хату в селі і землю, коротше, все чим була багата, вона переписує на свого “єдиного” онука – чоловікового сина від першого шлюбу. Про те, що ще двох онуків має вона не згадала. Для неї перша сім’я сина – єдина, а ми то помилка яку син ось-ось виправить.

Ну, а тепер поясніть мені з якого то я дива такого маю тепер, коли стала вона немічною, її глядіти. Артем надумав маму свою до нас у квартиру забрати, бо сама вона вже й води до рота не донесе.

Так, я сказала, що у моїй, чи то пак, нашій квартирі тієї жінки не буде. У неї є “сім’я”, вона все що є на онука відписала, то я тут до чого? Мене все життя ні в гріш не ставили, а тут на старість – нате вам щастя.

Повіз чоловік маму назад додому. Найняв доглядальницю, їздить туди тричі на день, а зі мною вже місяць не розмовляє. Бачу, що вже й речі поволі перевозить у мамину квартиру.

Мені сестра каже, що я не права і що через свою образу я можу сім’ю втратити. От тільки мені цікаво – а вона б погодилась глядіти свекруху на моєму місці?

А Ви, що скажете? Хто у цій ситуації правий: я, а чи сестра моя?

.Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page