fbpx
Історії з життя
Треба позбавлятися від старого, щоб прийшло нове! Постійні нагадування такого роду подіяли і на мене. Давно знайомі і подруги посміювалися над старим сервантом, повним посуду, який залишився після батьків. І я взялася за справу. Посуд упакувала, сервант розібрала, дошки на дачу!

Сервант сумно дивився запиленими щілинами, що ж я збираюся зробити.

Почала я розглядати старий посуд і нікому не потрібний тепер кришталь. Вимити! Раптом вирішила я. Не буду ж я брудний посуд упаковувати. Я ж господиня.

Почала я мити посуд і раптом… Пам’ять зробила мені внутрішньосерцевий укол!

Складно!

Ось ці смішні рибки, які висміює Інтернет. Але ж їх приніс тато, він наливав у них винце, коли приходили гості. А ось маленький чеський кавовий сервіз, мама “дістала” його по блату. Вона ним пишалася і говорила: “Залишу його тобі, ти собі такий не купиш!”

Ось кришталеві келихи, їх діставали на новий рік, кришталеві салатниці, попільничка. І ще маленька скринька, в якій мама зберігала обручку і маленькі сережки.

А між посудом – мушлі, привезені з Криму, маленькі пляшечки з випивкою, туфельки і фігурки…

Я мила посуд, а в таз капали сльози. Ностальгія? Не модно. Непрестижно. Не потрібно.

Кому не потрібно? Мені потрібно! – вирішила я. Адже це частина мого щасливого життя, яке я не хочу забувати! Сервант був вимитий, вичищений, відреставрований і зайняв своє почесне місце. Його нутро виблискує чистотою і чути як він, іноді, поскрипує, а всередині побрязкують кришталеві келихи. І, напевно, їх чую тільки я…

Автор: Tetyana Dem’yanenko.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page