fbpx
Історії з життя
Третя ночі. Федір готовий вити. В двері дзвонить вчетверте одна і та ж бабця з єдиним незмінним питанням: «— Ви піаніно продаєте?». Історія до сліз

Третя ночі. Федір готовий вити. В двері дзвонить вчетверте одна і та ж бабця з єдиним незмінним питанням: «— Ви піаніно продаєте?». Історія до сліз

Коли двері в коридор відчинились, і перед нічним гостем постав похмурий чоловік у плюшевому рожевому халаті нічна гостя абсолютно не збентежилась:.

– Добрий вечір, це ви піаніно продаєте? – запитала неголосно сухорлява бабуся в синьому халаті з ромашками і з великими круглими окулярами на носі.

– Чого ?! – в цей момент Федір подумав, що він помилився реальністю, і це все ще сон.

– Я хочу купити у вас піаніно! – вона була наполеглива і рішуча, незважаючи на обставини цієї розмови.

– Бабусю, яке, до біса, піаніно? На вулиці ніч, нормальні люди сплять. Може, вам швидку викликати? – роздратований таким нахабством Федір хотів волати, але стримував себе з поваги до інших сусідів.

– Ой, синку, прости, Бога ради, я нічого не бачу. Прокинулася і не знаю, котра година. Я ваша сусідка знизу, два тижні тому переїхала. Галя з двадцять дев’ятої сказала, що у вас піаніно продається, ось я і вирішила купити. А нудно, так хоч пограю.

Федір помахав рукою перед обличчям жінки і, зрозумів, що окуляри на ній надіті лише про людське око.

– Завтра приходьте, всі сплять, мені на роботу через чотири години вставати, – якомога ввічливіше сказав Федір.

Старенька тут же вибачилась і поспішила зникнути. Важко зітхнувши, Федір спробував заснути. Коли сон вже практично наздогнав продавця пилосмоків, пролунав дзвінок у двері. «Та ну ви знущаєтесь? !!» – Федір хотів прокричати це вголос, але все ж не став, боячись потривожити дружину, яку при всьому своєму бажанні не розбудив би навіть танк.

Нервово повернув відчинив двері і вже готовий був плакати від досади, як раптом побачив на порозі все ту ж сусідку знизу.

– Здрастуйте, підкажіть, це ви піаніно продаєте? – абсолютно незворушно запитала старенька, ніби ця розмова не відбувся кілька хвилин тому.

– Ви що знущаєтесь?! – загарчав розлючений від такого нахабства Федір.

– Ні, що ви. Мені Галя з двадцять дев’ятого сказала, що у вас піаніно продається, – щебетала бабуся, дивлячись кудись убік.

«Ну, Галя з двадцять дев’ятого! Помічниця ! » .

– Я вам уже сказав, приходьте завтра, ми спимо, на дворі ніч! – на цей раз голос Федора звучав не так люб’язно. Жінка знову вибачилася і пішла геть, пообіцявши повернутися вранці.

Федір закрив двері і попрямував до ліжка, не встиг зняти халат і сісти на свою частину ліжка, як в зрозумів, що в двері дзвонять.

Від безнадії він завив. Схопився з ліжка і швидким кроком заскочив у  кімнату сина, той зазвичай спав в навушниках і нічого не чув.

– Андрій, вставай! – стягнув ковдру з підлітка. Вставай, кому кажу!

– Що сталось! – протягнув все ще з заплющеними очима

– Піаніно потягнемо! – прошипів батько.

– Яке ще піаніно?

– Те саме, на якому ти за три роки в музичній школі тільки «чижика-пижика» грати навчився!

– Здається, в двері дзвонять, – з надією в голосі сказав Андрій, не знаючи, як ще ухилитися від непередбаченої нічної роботи.

Акуратно розкидавши весь мотлох по кімнаті, батько і син вчепилися в непідйомний агрегат і, пихкаючи від натуги, потягли його в сторону виходу.

Розбивши по шляху  вазу і відлупивши половину косяка, вони, нарешті, дісталися до вхідних дверей.

– А ми сусідів знизу не розбудимо? – завбачливо поцікавився син.

– Вони і без нас непогано справляються з цим! – крехтав батько.

Двері відчинилися. На порозі, як і очікувалося, стояла все та ж бабуся.

– Здрастуйте, – галантно привіталася вона.

– Доброї ночі! Ось, піаніно вам несемо!

– Ой, а як ви дізналися? – щиро зраділа жінка.

– Солов’ї наспівали! – з сарказмов відповів Федір і, піднявши інструмент, сказав жінці, аби та відкривала ширше двері.

Коли піаніно було встановлено в напівпорожній квартирі, в вікна вже почали пробиватися перші промені світанку. Чоловіки, обливаючись потом, стомлено побрели додому досипати останні години перед початком трудового дня. Федір відмовився від грошей, натомість він попросив сусідку більше до них не заходити, і та охоче погодилася, правда, не розуміючи, чому її сусід такий відлюдько.

Федір, як і обіцяв сам собі, перерізав дроти дзвінка і переповнений почуттям виконаного обов’язку ліг у ліжко.

Варто було йому закрити очі і почати рахувати пилосмоки для якнайшвидшого сну, як раптом кімната почала наповнюватися звуками собачого вальсу.

Описати почуття, які виникли в душі у Федора, не взявся б жоден майстер пера на світлі. Не в силах більше терпіти це хуліганство, він набрав номер районного відділення поліції і попросив прислати наряд. Черговий знехотя прийняв виклик і обіцяв, що скоро до них виїдуть охоронці закону. Після двох симфоній Бетховена, чотирьох пісеньок мамонтеняти і десяти Шуберта, доведений до відчаю Федір зрозумів, що на поліцію надії немає, і він кинутий напризволяще. Дружина як і раніше посапувала, відвернувшись до стінки. З дитячої лунав богатирський храп, а решта сусіди, судячи з усього, або разом всі оглухли, або були справжніми цінителями  класики.

Переповнений  відчаєм, Федір накинув на плечі плюшевий халат і вийшов в під’їзд, де музика звучала дзвінкою луною і розліталася на всі п’ять поверхів. Він почав дзвонити в усі квартири поспіль, будячи сусідів. На подив, йому стали відкривати двері, а значить, ніхто з цих людей в реальності глухим не був.

– Ага! Не спите! – волав Федір, коли черговий сусід або сусідка виходили в коридор. – Невже мені одному заважає цей сольний концерт ?! , – вигукував Федір, гаряче розмахуючи руками.

– Ні, Федя, не одному, – заговорив, нарешті, Віктор з 33-ю квартири.

– Що ж ти тоді дома сидиш ?!

– Ми з дружиною три дні в її квартирі кішку шукали, а потім виявилося, що ніякої кішки у неї давно немає, а вона все ходила до нас і ходила. Слава Богу, вона на Маринку перемкнулась.

Тоді Федір повернувся обличчям до сусідки з квартири навпроти і, глянувши в її червоні очі, зрозумів, що та отримала від сусідки не менше його, а можливо і більше.

– Галя з двадцять дев’ятої сказала цій жінці, що я лікар і тепер вона дзвонить мені кожні дві години, просить її оглянути, а я стоматолог – мало не плакала Марина.

Інші сусіди теж виявилися знайомими нової сусідки, і всі як один говорили про те, що це Галя з двадцять дев’ятого квартири її відправляє до них.

Зібравшись в одну велику сусідську ватагу, люди рушили до двадцять дев’ятої квартири. Коли Галя відчинила двері, не стримували слів.

Мовчки вислухавши кожного, вона запросила всіх до себе додому і, розташувавши сусідів за кухонним столом, приготувала каву. Коли всі, нарешті, заспокоїлися, у кожного в чашці хлюпала чорна гуща, а поруч на блюдечку лежав шматочок яблучного пирога, Галя розповіла історію про те, що у літньої нещасної жінки зовсім нікого не залишилося. Місяць тому її чоловік і єдина дочка відправились у засвіти, і старенька почала здавати

– Я познайомилася з нею в банку. Вона сказала, що у неї відбирають квартиру в рахунок боргів дочки по іпотеці. Я запропонувала їй переїхати до нас в будинок і зняла їй квартиру. Ну не можу я одна стежити за нею, важко, ось і вирішила з деяких питань відправляти до сусідів. Вибачте мене, – на очах у Галі навернулися сльози.

Після роботи невиспаний Федір попрямував відразу в аптеку, щоб купити беруші. Там він зустрів половину сусідів зі свого і сусіднього під’їздів, які, як і він, мовчки купували рятівні штучки.

Увечері, переповнений незнайомим досі почуттям жалю, він вирішив відвідати свою сусідку знизу і навіть прикупив для цього випадку цукерок і гарного чаю. Коли він подзвонив у двері, йому відкрила Марина, біля ніг якої вилася маленька кішка.

Федір пройшов всередину і побачив усіх своїх сусідів. Хтось готував вечерю на кухні, інші сиділи на дивані, який привіз з роботи Віктор і слухали одні й ті ж історії, що розповідала їм старенька в великих круглих окулярах.

Такої концентрації сусідів в одному місці (крім відділення пошти) Федір жодного разу ще не спостерігав. Він сором’язливо кинув погляд на злощасне піаніно, яке вперше за довгі роки стояло, нічим не захаращене, навіть пил був протертий.

Федір поклав кульок цукерок на стіл і попрямував на кухню, аби поставити чайник.

Цього вечора в квартирі нової сусідки зібралося чимало люду. Вони (незважаючи на старі розбіжності і відсутність спільних інтересів) базікали, їли, слухали і підспівували пісням своєї молодості, які їм грала на піаніно нова сусідка, яка стала справжнім символом сусідської дружби …)))

Автор: Олександр Рaйн

Текст редаговано – intermarium.news

Головне фото ілюстративне – firestock.ru