fbpx

Трьох онуків я узяла на виховання, ще двох моя молодша донька. Я підозрювала що то не всі мої онучата і старша донька ще дасть про себе знати, але дзвінок що пролунав три місяці тому мене дару мови позбавив

Трьох онуків я узяла на виховання, ще двох моя молодша донька. Я підозрювала що то не всі мої онучата і старша донька ще дасть про себе знати, але дзвінок що пролунав три місяці тому мене дару мови позбавив.

Так, донька у мене рано з’явиоась, ще й шістнадцяти не було. На свій захист скажу, що з чоловіком ми вже п’ятдесят років разом живемо у мирі і злагоді. Виховали своїх двох доньок, та ще й підняли трьох онуків від старшої.

Галя у мене з дитинства неспокійною була. Неля сидить собі іграшки перебирає, а та вже у шкоду лізе. Не могли їй ради дати ні в садку, ні в школі, але ми її любили. Говорили із нею багато, намагались зрозуміти, чому вона так себе поводить, але Галя надметься, відмовчиться і назавтра робить знову те ж саме. У інших родинах хлопці не такі, а на нашому подвір’ї дільничий частий гість.

Заміж вона вийшла вперше, ніби й за хорошого хлопця, та довго не жили укупі. Пішла моя Галиночка “на ліво” та знайшла собі такого кавалера, що ми за голову узялись. Троє діток одне за одним на світ з’явились, та не була наша Галя їм за маму. В очі одразу сказала, що не відчуває нічогісінько і якщо я хочу, вільна виховувати.

Звісно, ми з чоловіком забрали онучат. Оформили всі документи необхідні, ті нас “тато й мама звуть”. Ну а потім, за п’ять років Галя нас знову “порадувала”. На цей раз двійнею. Ми й тих забрати мали намір, але у доньки меншої саме синочок з’явився:

— Мамо, – каже Неля, – Ми з чоловіком порадились. Де одне, там і троє. Ростимуть у нас.

Галя ж наша десь жила, якось. До нас телефонувала зрідка, та й то лиш для тго, аби попросити у нас допомог фінансової. Продиктує номер карти, скаже чергове “спасібки” і все на тому. Про себе ні слова. Де вона, як вона, що вона?

Нині мені 66. Онуки мої виросли гарними, відповідальними і дуже розумними. Про те, що ми з чоловіком їм не рідні батьки вони знають, але то для них нічого не означає. Як з’їдуться усі разом родинами, ото у нас шум, гам на подвір’ї!

А я здавати почала останнім часом. Ноги підводять, та й моторчик барахлити починає. Чоловік мій старше, і у нього не все гаразд. Ми собі укупці, одне одного глядимо і так собі старіємо разом.

А три місяці тому дзвінок із невідомого номера.

— Мамо, – чую у трубці такий рідний і водночас чужий голос. – Приїдь, мамо. Не довго мені лишилось. Дуже хочу вас побачити із татом і прощення попросити.

Поїхали ми у Вінницю, але доньки вже не застали. Сусіди лиш розповіли і показали місце її вічного спочинку. Від сусідів ми й дізнались, що приїхала вона в те село не сама, а із донечкою своєю Ангелінкою. Ходила по людям, кому в домі прибере, кому город посапає, у кого дрова складе. Кажуть. що добра була, але за комір любила залити. Не раз до неї опіка приїздила, але Ангелінка чистенька, доглянута і в домі порядок.

Так ми із чоловіком і дізнались, що маємо ще й Ангеліночку. Три місці зайняло у нас, аби отримати дозвіл на те, щоб виховувати нашу онучечку.

Нині вона із нами. І знаєте, ми з чоловіком старіти передумали. Ноги мені не так уже й ниють, а моторчик вистукує щасливо коли оте янголятко дивиться на мене своїми чистими блакитними очицями і каже:

— Бабуню, а давай помолимось, аби мамусі на небі було добре.

Я й на колінка стаю і все Бога дякую за цей подарунок долі. Он і чоловік помолодшав, гойдалки у садку приладнав і ляльковий будиночок майструє.

Ну а куди нам старіти? У нас же донечка, Ангеліночка, нам її виростити, заміж видати, а же ж і правнуків треба дочекатись. Ще жити й жити. Аби лиш у мирі.

Валентина К

27,03,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page