Катерина, наймолодша, поїхала за кордон, а от Лариса і Марія чомусь вирішили, що моя квартира їм вкрай потрібна.
Я людина не з полохливих і можу за себе постояти, хоч мені й сімдесят три роки, проте, коли доньки приходять і говорять про мою квартиру, то я бачу перед собою не дорослих жінок, а моїх любих дівчаток з кучериками і ямочками на щоках, заради яких я готова віддати все на світі.
Лариса, найстарша донька, хоче квартиру заради чоловіка, бо, бачте, той надумав купити дачу.
– Мамо, купимо ми дачу в селі, ти будеш там жити, а ми будемо приїздити на вихідні. Тобі треба думати про те, що ти маєш десь доживати віку, то чим не в квітучому селі? Ти подумай добре, я діло кажу.
Знаєте, матері живуть заради дітей, а от чоловік Лариси живе заради того, аби когось перевершити. Купили куми дачу і тішаться нею, то й він собі хоче. Думаю, якби куми не їздили в Туреччину на відпочинок, то й дитина б моя ніколи моря не бачила, а так має чим Славко хвалитися:
– Раз в рік я їду на море, я можу собі таке дозволити, я ж заробляю…
Проте, варто мені прийти до них в гості, як він вже каже Ларисі:
– Чого це ти таке м’ясо купила дороге? І сир взяла, а не сирний продукт! І що, що мати приїхала? Їй взагалі треба тільки каші їсти, у неї ж зубів не нема!
Отак цілий рік все економити, щоб раз в рік наїстися на тому курорті. Що за людина?
Та така, що не дасть моїй дитині спуску через мою квартиру, бо ж треба бути кращим за кумів, кращим за колег, кращим за сусідів і байдуже, що там за закритими дверима квартири відбувається.
– Мамо, не має звичок поганих, інші он як живуть, то я ще добре заміж вийшла, – виправдовується донька.
А от моя Марія та вже сама чоловіками перебирає і не може спинитися. Не розумію. Чим їй Костя не підходив, адже і спокійний і любить її, дитину їхню любить і забезпечує. Так вони прожили кілька років, а потім він застав її зі своїм другом. Звичайно, яке там вже було життя?
– Ти сам винен, – казала вона йому, – вічно на роботі, вічно в телевізорі та телефоні. Я хочу аби мене любили, а не сприймали як належне!
Коли ж Костя їй не залишив квартиру, то вона прийшла жити до мене.
– Мамо, давай ти свою квартиру продаш і ми купимо більшу, там Костя мені віддав частку за квартиру і буде дуже пристойна сума, ми зможемо й трикімнатну купити! Ти сама подумай, що ти будеш мені з сином допомагати, будеш потрібна, будеш мати свою кімнату. Ти подумай, що на старості тебе ж хтось буде доглядати, то чого це все не пришвидшити? Ти ж маєш комусь одному залишити квартиру, як не мені, то Ларисі, але у неї й так все є. мамо, хоч раз в житті мені допоможи! Я просто на краю стою!
І обидві мої доньки одночасно мають потребу в моїх грошах. А я не можу нікого вибрати, бо дам одній – образиться інша, бо для кожної її потреба – найголовніша.
– Марія сама винна, що її чоловік покинув, треба було трохи думати, – каже Лариса, – Я завжди була вірна своєму чоловікові, тому й маю де жити і мені має бути квартира, як винагорода за моє життя вже зараз!
– Лариса й так має більше, ніж їй треба, а той її чоловік такий, що тебе, мамо, вижене з хати і куди ти прийдеш? А в мене для тебе буде ціла кімната!, – каже й собі Марія.
Я так стомилася між ними бути, що вже нічого не знаю і не хочу. Як вчинити правильно, адже вони – мої любі донечки?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
