Ми з подругою Галиною працювали покоївками в гарному готелі і, як для жінок, заробляли, начебто, й непогано, можна було б безбідно жити, але при умові, що й чоловіки наші байдики не битимуть.

У мене, дякувати Богу, подружнє життя склалося благополучно, чого не скажеш про Галю, що три роки тому розлучилася з чоловіком і навіть на аліменти його не подавала, бо горда й незалежна. Якби ж то так!

Троє дітей – то не жарти, щоб характер свій показувати. Її старший син, випускник, мріє про архітектурний коледж. Йому хоча б в дев’ятому класі репетитора з математики найняти, але звідки взяти грошей, коли і середній просить кілька сотень на поїздку з класом по замках, а наймолодший – про планшет маму благає. Тут би на комуналку, одяг і харчування вистачало.

Скільки разів я радила Галі звернутися до Бориса, її колишнього, успішного підприємця. Його ж синів вона ростить і забезпечує із однієї своєї зарплати. А в другому шлюбі дітей у нього немає, зате грошей стільки, що кури не клюють, тож хай допомагає. Але Галина затялася, що не буде у нього просити. Видно було: добряче допекло її життя з ним, щоб аж так поводитися, адже ставився до неї, як до прислуги, в дітей шкільних оцінок вимагав тільки добрих і високих.

Тим не менше, після того, як їй вдалося тихо покинути його будинок і оселитися в квартирі друзів, що виїхали в іншу країну, Галя відважилася ще й вдруге вийти заміж за молодшого на п’ять років хлопця. На правах подруги й колежанки я їй прямо говорила, що це занадто сміливо. Все ж таки троє синів у неї, а в нього і досвіду спілкування з дітьми немає. Та хіба ж вона прислухається, коли почуття взяло верх над розумом?!

Галині, як і мені, всього тридцять п’ять років. Але вона така струнка, така вродлива й так молодо виглядає, що не закохатися в неї важко. Тож я її Арсена прекрасно розумію: дружина – красуня, лагідна, ніжна, ще й чудова господиня. Але чи зуміє він замінити підліткам тата?!

Рік тому Арсен працював в успішній компанії та заробляв непогано, але несподівано фірма збанкрутувала. Він влаштувався страховим агентом за невелику зарплату й водночас наполегливо шукав іншу роботу, а поки що зайнявся вигідним проєктом, надіючись, що як вигорить справа, матиме гарний прибуток.

Уже кілька місяців Арсен сидів за ноутбуком, вислуховуючи претензії дружини, коли вже, нарешті, будуть гроші, бо дітям потрібно вже, не сьогодні-завтра, а ще вчора. Якось він не витримав і буркнув:

– Твої діти, ти й розбирайся з їхніми потребами.

– То я маю і дітьми займатися, і тобою, і гроші додому приносити? То я за тебе вийшла заміж, чи дитину четверту всиновила?! – не на жарт розсердилася Галина.

На роботі Галя приховувала свої сімейні негаразди. Але ж шила в мішку не сховаєш, і я дізналася, чому в подруги сумний настрій, та в черговий раз нагадала їй про батьківський обов’язок Бориса. Проте подруга пам’ятала його слова: «Ти сама таємно покинула мій дім, була ініціаторкою розлучення, швидко знайшла мені заміну, тож хай він дбає про дітей, яких ти балуєш і потураєш їм у всьому. Тому вони хочуть жити з тобою. Та я діждуся того моменту, коли ти благатимеш мене про допомогу».

Коли на фінанси від Арсена згасла надія, Галя влаштувалася ще й посудомийкою на кухні в нашім готелі. Та в той день, коли був запланований бенкет, несподівано зателефонував Арсен, що хлопці не повернулися зі школи. Він обдзвонив усіх друзів, їх там нема, а до Бориса хай зателефонує Галина. І що ж? Виявилося, вони таки в нього. «Самі прийшли, – втішався Борис, – бо хочуть мати все необхідне, бути, як усі однокласники їхні, мати нормальних батьків, які не годують їх обіцянками, а реально допомагають».

Під час роботи на кухні в Галі буквально все валилося з рук, а зранку її з цієї посади звільнили. Та вдома на неї чекав сюрприз: хлопці самі повернулися додому.

– Мамо, а в тата нова дружина, та така непривітна, що ми переночували і коли йшли до школи, залишили записку, що більше не повернемося туди ніколи, – повідомив найстарший, Андрій. – Пробач нас, мамо, і ти вибачай, Арсене.

Та Арсен, здавалося, не почув його слів. Він щойно повернувся, весь такий веселий.

– Матвійку, – закружляв він наймолодшого, – буде в тебе планшет, а ти, Євгенку, поїдеш на екскурсію з класом, тобі, Андрію, буде і репетитор, і мій ноутбук, на роботі мені інший дадуть. Галю, від завтра я – керівник проєкту. Його прийняли на «ура», тож премія в моїй кишені і висока зарплата в майбутньому.

Все це мені Галя розказала вранці після візиту до нас на роботу Бориса. Він здійняв лемент про негаразди у вихованні дітей Галиною, про те, що не може забезпечити їм належні умови, що він відсудить у неї синів. А вона тільки усміхалася на його слова. Потім я зрозуміла чому і щиро раділа, що ця історія так щасливо закінчилася.