fbpx
Історії з життя
Три дні на збори – сказала Анна Василівна сухо, – Сина у мене вже немає, а це не його діти, я завжди це знала

Ми з Дмитром одружилися після інституту. Жили в квартирі, яка залишилася йому від бабусі. У нас один за одним народилися два сини. Мені довелося кілька років бути домогосподаркою, поки маленькі діти не підросли.

Свекруха постійно діймала мене тим, що я не працюю. Ніби й не розуміла, що це неможливо, адже сидіти з онуками вона зовсім не хотіла. Та ще й періодично говорила:

– Не схожі твої діти на мого сина!

Це був не аби який натяк на мою непорядність, хоча приводів думати, що я зраджую чоловікові я ніколи не давала. Від моїх скарг на поведінку мами чоловік тільки потішався. Тому доводилося просто терпіти.

Після декрету я вийшла на роботу, тому свекруха знайшла новий привід для причіпок. Тепер вона придумала, що я вийшла заміж за Дмитра через його квартиру. Бо сама я ніколи ні на що не зароблю з такою зарплатнею. Скрізь їй уявлялася зрада.

Коли діти вже подорослішали їхній татко занедужав. Багато часу ми його доглядали з надією на одужання. Але нам не судилося бути разом.

Коли Діми не стало свекруха змінилась до невпізнання. Почала нам говорити, аби ми залишили її житло. Я більше не могла мовчати:

– Анна Василівна, ви навіщо так? Я з дітьми маю повне право знаходитися тут, тому що ми спадкоємці цього майна, і нікуди з відси не підемо!

– От даремно ти так, Віро! Тільки родичі можуть бути спадкоємцями! Ти для початку доведи, що твої діти рідні моєму синові. Вони зовсім на батька не схожі!

– Добре, Анна Василівна, я доведу! Але якщо це виявиться правдою, тоді ви і свою квартиру перепишете на них!

Свекруха трохи розгубилася, подумала і погодилася. Адже на всі сто впевнена, що правда за нею.

Я не гаючи часу пішла з нею і завірила нашу розмову.

Після того як ми дізналися, що Діма їхній батько на всі сто відсотків, Ганна Василівна змінилася в обличчі. Я не стрималася і розсміялася:

– Як ви могли про мене таке подумати, невже я могла зрадити такого чудового чоловіка?

Свекруха мовчки пішла. Повернувшись наступного дня з документами на квартиру і заповітом на онуків.

– Ти вже прости мене! Я б і так вам свою квартиру залишила, ви ж у мене єдині діти.

Не знаю, що так на неї вплинула, а може хто їй очі відкрив на те, як житиме втративши ще й нас, але відтоді у мене з’явилась ще одна мама.

Все таки є справедливість на цьому світі!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page