Коли Максим купив квартиру на другому поверсі старого будинку, він був дуже щасливий. Маленька квартирка, але своя. Великого ремонту не потребувала. Хіба що балкон згодом треба засклити. Хоча й так добре. Вікна виходять у двір. Навпроти росте стара, велика тополя. Увечері, після роботи, хлюпнешся в крісло на балконі, витягнеш ноги, вдихнеш свіже повітря. Гілки тополі злегка хитаються від вітру, листя шелестить. Краса!
Вночі Максим прокинувся від неприємного відчуття, що він не один. Хлопець розплющив очі і здригнувся від несподіванки. Двоє жовтих очей, не блимаючи, дивилися на нього із—за вікна. Страхітливе видовище.
Хлопець швидко схопився і кинувся на балкон. Ніч була тепла та тиха. Зірки яскраво сяяли на небі, а повний місяць наганяв страх. Клен також не підкачав. Похитував гілкою у безвітряну погоду. Сон безповоротно зник.
Максим не вірив у потойбічну силу, але до ранку не вимикав світло в кімнаті і крутився на ліжку не в змозі заснути.
Вранці, весь розбитий від безсоння, хлопець помчав працювати. Тільки десь в обід він згадав, що не снідав. Тарілка з підрум’яненою яєчнею з беконом самотньо залишилася на столі.
Після повернення Максим застиг на порозі кухні. Тарілка була порожня. Їжа розкинута на столі. Він обережно обійшов усю квартиру, заглянув під ліжко. Слідів перебування у квартирі когось стороннього не виявив.
«Що це тварина, сумнівів немає». — почав міркувати Максим. — «От тільки яка? Кватирка була ледь відкрита, кіт пролізти не міг. Може пацюк? Однак ніяких слідів цієї тварюки не видно. Хто ще може залізти в міську квартиру? І чому саме в мою?»
З цими думками Максим розпочав невелике розслідування. Перше, що він зробив, постукав до сусідів.
— Це Семен бешкетує, — засміялася сусідка. — Це ще нічого. Шпалери не порвав? У черевики не наклав?
— Ні. А хто це?
— Сусідський кіт із третього поверху. Він по дереву на балкон спускається. – продовжила сусідка. – Там живе самотня бабуся. Колишній власник квартири одного разу посварився з нею і штовхнув. Бабуся впала і пошкодила ногу. Вже рік як не ходить. То Семен почав мстити кривднику. Що він тільки не робив. Посуд бив. Шпалери рвав. Двічі ремонт робили. Мітив скрізь.
— І що жодного разу не попався? – здивувався Максим.
— Дивно, але ні. Як тільки його не намагалися зловили. Навіть засідку влаштовували. Марно. Якщо він не міг пробратися в квартиру, то розносив весь балкон. Розривав усе, що рветься. Ми думаємо, що колишній господар і продав квартиру саме через мстивого кота, бо Семен йому життя не давав.
— А я тут до чого? – розгубився Максим.
— Так це ж кіт, — усміхнулася сусідка, — він навряд чи розуміє. Так що тримайся, хлопче. Квартирка тобі дісталася зі «спадщиною».
Максим повернувся до квартири і глянув на балкон. Його нове крісло, на якому він планував відпочивати після роботи, було подерте і дино пахнуло.
Хлопець засмутився. Трохи подумавши, він піднявся на третій поверх і постукав до бабусі у двері.
— Відчинено, заходьте, — пролунав голос старенької.
Максим зайшов до кімнати. Бабуся лежала на ліжку. Величезний кіт, який лежав у неї в ногах, хутко схопився і, вигнувши спину, зловісно зашипів.
— Семенку, любий, не лякайся. Ви новий сусід знизу? – здогадалася старенька. — На Семена скаржитися прийшли? Та що я можу вдіяти? Я ж не встаю. До мене приходить доглядальниця. Вона кімнату провітрює, от він і тікає.
– Ні. Я не буду скаржитися. Ваш кіт молодець. Захищає господарку. – впевнено промовив Максим. — Я познайомитись і потоваришувати прийшов. Он, як раз збираюся йти в магазин, може Вам щось потрібно?
З цього дня Максим регулярно заходив до старенької та її кота у гості. Приносив гостинця. Семен почав звикати до парубка. Його візити до Максима згодом припинилися.
Якось уночі Максима розбудило несамовите нявкання кота. Семен гепав у скло і репетував. Хлопець швидко піднявся до бабусі. Та він, на жаль, не встиг. Кота вигнали, а квартиру опечатали. Семен зник.
Максим кілька днів шукав кота. Кликав його. Залишав їжу на балконі, але Семен не з’являвся.
Через місяць Максим раптово прокинувся. Через скло на нього, не блимаючи, дивилися два жовтих ока. Хлопець підвівся і відчинив балконні двері.
— Заходь, безхатьку. Разом житимемо. – звернувся він до кота. — Тільки, цур, не бешкетувати.
Семен не ворушився. Максим залишив двері прочиненими, а сам пішов досипати. Вранці його розбудило гучне котяче муркотіння. Семен простягнувся на ліжку поруч із Максимом і міцно спав.
За матеріалами: YA vam rozpovim.
Фото ілюстративне.
