— Тобто поки нас немає, ви вважаєте, що можете розпоряджатися нашим будинком? — Марічка ледь стримувалася, аби не висловити все, що думає і про свекруху, і про їхніх родичів загалом.
Але вона зібрала останні сили, щоб здійснити свій план: якщо все вийде, як вона розраховує, у рідні буде такий «сімейний» святковий сюрприз, що й ворогові не побажаєш.
— Куди вам удвох такий дім, хай рідня тут відпочиває, — тоном господині відповіла свекруха, Ганна Степанівна.
Щойно Марічка та Олексій одружились, чоловік продав свою однокімнатну квартиру, і молоді купили великий світлий дім за містом.
Це була мрія Марічки ще з дитинства: вона не любила міської метушні й хотіла ростити майбутніх дітей на свіжому повітрі, серед зелені, під спів птахів.
Мамі Олексія, Ганні Степанівні, вчинок сина зовсім не сподобався.
— Виконувати забаганки дружини — це, звісно, добре, та квартира є квартира. Це ліквідна нерухомість, яка тільки дорожчає. Її, зрештою, здати можна — хіба не плюс до зарплати? — намагалася вона врозумити сина.
Та Олексій був непохитний: житло йому заповіла бабуся, тож він має повне право розпоряджатися ним, а хотів він лише одного — щоб Марічка була щаслива.
До того ж місця скільки того місця в однокімнатній — де там дітей ростити? А великий дім — інша річ. Тим паче, у Марічки була власна невелика квартира, де молодята й жили, поки розбудували і оновили свій дім.
Переїхати поки не вдавалось: Олексій не міг знайти іншої роботи, аби ближче до нового місця проживання, а Марічка не керувала авто. Тож у своєму “маєтку” пара бувала лише вихідними й на свята.
Свята пригнічували Марічку найбільше: саме тоді Ганна Степанівна скликала до них усю родину, до якої могла «дотягтися». Готувати й прибирати, звісно, мала сама хазяйка — Марічка, а свекруха залишалася шанованою гостею.
Останнього разу сталося справжнє непорозуміння: дядько Василь, добряче заливши за комір, вирішив витерти зажирені руки у білосніжні штори, за які Марічка віддала більше 10 тисяч.
Діти бігали, реготали, хотіли щось дістати потягли зі столу скатерку і порцелянову супницю, що дісталась Марічці від прабабусі.
Супниця впала на килим: одна ручка відкололась, а бульйон увібрався у ворс. Ніхто й не вибачився. Ганна Степанівна лиш змахнула рукою:
— Ой, то ж діти, — сміялася вона.
До першої ночі Марічка разом з Олексієм мила, прала, терла килими.
— Усе, більше ніяких «свят» тут, — рішуче заявив чоловік. — Це не гості, а непорозуміння.
Наближався великдень, і Марічка з острахом чекала, чи переконає Олексій матір святкувати деінде. На щастя, чоловіка відправили у відрядження а сама вона машиною не керувала — тож рідні мусили шукати де святкувати. Свекруха, щоправда, спробувала натякнути:
— Як це Олексій саме у свята працюватиме? Давайте без вас, але у вашому домі!
— Я зле почуваюся, тож приїхати не зможу. Вибачте, але цьогоріч не у нас.
Коли чоловік повернувся молоді одразу ж поїхали у свій будинок.
Побачивши безлад у передпокої, Марічка ледь не заголосила. Ввімкнула світло: у вітальні так і не розібраний стіл і скатерка з крихтами. Кухня заповнена брудним посудом, а у кімнаті явно хтось спав, навіть ліжко не застеливши.
Олексій одразу зателефонував матері:
— Мамо, що сталося? Хто був у нашому домі?
— Ой, та ми заїхали всього на кілька годин. Посиділи і роз’їхались. Я посуд скалала акуратно, часу мити не було, сам розумієш на роботу потрібно було в понеділок. А ти чого приїхав? Мав бути аж до середи? Ми б якось до того часу ізщ Марічкою лад би навели.
— Мамо, я міняю замки, – сказав рішуче Олексій. – Віднині до нас ніхто не має права приходити без запрошення. Хочеш сята і зустрічі із ріднею, запрошуй у свою квартиру.
— От так ти із мамою заговорив? От тобі і дяка від сина за роки що я на тебе поклала і жила заради тебе. А те, що я не бачила молодості. бо тебе ростила, що не мала ні свят, ні відпочинку, ти забув? А тепер, коли маю місце де можу нарешті відчути себе молодою і потрібною, де можу відпочити у колі найрідніших. так ти от так заговорив? Не чекала від тебе такого. Що б ти мав, якби не моя праця? – і кинула слухавку.
Олексій довго ходив під враженням від тієї розмови. Марічка мовчала адже добре бачила, що слова матері зачепили чоловіка.
— Слухай, а давай побудуємо літній будиночок. Ділянка у нас велика, хай мама там приймає рідню і відпочиває. Зрештою, вона матиме те, про , що мріяла і ми будемо спокійні?
— Ти віриш, що все буде так як ти вигадав: окремо і навпіл. Двір буде спільний, так? Ти будеш тоді господарем, якщо хтось постійно буде на гостині? та й мамі твоїй захочеться щось змінити, щось зробити під себе? Ідея не найкраща.
Між подружжям пробіг чорний кіт: Олексій впевнений, що запропонував прекрасний вихід із ситуації. Зрештою. то його мама і вони повинні піти їй на зустріч.
А от Марічка хоче жити своєю сім’єю і бути повною господинею, як у домі, так і в дворі. Спільної мови вони поки так і не знайшли.
Як вважаєте, хто у цій ситуації правий? Марічка повинна поступитись, а чи таку рідню слід тримати якнайдалі від себе?
Головна картинка ілюстративна.
