─ Ти мене забезпечуєш? ─ запитала я, намагаючись стримати тремтіння в голосі. ─ А холодильник порожній, і це твоє забезпечення?

─ Треба було сказати, що купити, ─ відповів Сергій, його очі блищали від роздратування. ─ І взагалі, грошей у мене немає вже. Я собі нову ігрову консоль замовив. 15 000 гривень заплатив.

─ Ось як? ─ я ледь стрималася, щоб не підвищити голос. ─ А на що ми житимемо?

─ Ну, залишилося трохи. До авансу протягнемо. Тобі б не завадило трохи скинути, ти змінилась.

Я не вірила своїм вухам. Це говорив мій чоловік, який ще недавно здавався таким турботливим.

─ До речі, а що з твоєю квартирою? Орендарі вже оселилися? ─ запитав він, ніби нічого не сталося.

─ Поки ні, ─ відповіла я тихо.

─ То дай оголошення, щоб швидше знайшлися. У тебе ж тепер купа часу, ти вдома сидиш, ─ розпорядився він.

─ Я більше не сидітиму вдома, Сергію. Зараз зберу речі й поїду до себе, ─ видихнула я, відчуваючи, як серце калатає.

Він навіть не спробував мене зупинити. Коли я підійшла до дверей з сумкою в руках, Сергій вийшов з кухні.

─ І на що ти житимеш? ─ засміявся він. ─ Якщо тебе ніде не беруть на роботу.

─ А тебе це справді турбує?

─ Ми ж одружені.

─ Ти маєш рацію, одружені, ─ кивнула я. ─ Тільки ти про це пізно згадав. Гаразд, ключі від машини давай. Вона на мене оформлена, і кредит я сама виплатила. Це легко довести.

─ Ти сама мені на шию сіла, а мене звинувачуєш?

Я засміялася, хоч і нервово. Не очікувала, що моя невинна жартівлива фраза призведе до такого.

─ Я не сідала тобі на шию. Це був просто короткий відпочинок. У понеділок я повертаюся на роботу. Але це вже не важливо. І тебе більше не стосується.

Я вийшла і зачинила двері за собою, відчуваючи, як повітря наповнюється свободою, хоч і з присмаком гіркоти.

Того дня, коли все почалося, я йшла додому з посмішкою на обличчі. Сонце світило яскраво, і я навіть привіталася з сусідом, який вигулював собаку. Я щойно отримала солідну премію – 20 000 гривень – і ще додатковий тиждень оплачуваної відпустки.

Це за той складний маркетинговий проєкт, над яким я працювала останні місяці, аналізуючи дані клієнтів і розробляючи стратегію для нового продукту. Мій бос був у захваті від результатів, і це підняло мені настрій до небес.

Відпустка не така довга, але якщо добре спланувати, можна чудово провести час: погуляти парком, почитати улюблену книгу, приготувати щось смачне для чоловіка.

Сергій так зрадіє, що я нарешті зможу присвятити цілий тиждень родині! Ми давно не мали такого спокійного періоду.

Прийшовши додому, я швидко прибрала в кімнатах, розклала речі по місцях і пішла на кухню. “А приготую я Сергію його улюблені вареники з картоплею, – подумала я. – Він нещодавно згадував про них з ностальгією”.

Я почала готувати, наспівуючи веселу мелодію з радіо. Аромат тіста й начинки наповнив квартиру, і я уявила, як Сергій зрадіє.

Раптом клацнули двері. Я вибігла в коридор, обійняла чоловіка й поцілувала в щоку.

─ Ого, який у тебе гарний настрій! ─ усміхнувся Сергій, принюхавшись. ─ І вечерю вже приготувала? Зазвичай ми разом повертаємося з роботи.

─ Так, встигла, ─ відповіла я, ледь стримуючи хвилювання.

Мені кортіло розповісти про премію й відпустку, але Сергій випередив:

─ Тебе раніше відпустили? Щось трапилося? Чи нова поїздка в справах?
Його тон здавався трохи напруженим, ніби він був оурений чи не задоволений. Я подумала, що він просто втомився після дня, і вирішила розрядити атмосферу жартом.

─ Ні, любий, все гаразд. Просто я звільнилася. Ти ж давно мріяв, щоб я не працювала, а займалася домом. Тепер я повністю вільна!

Сергій на мить зблід, але швидко опанував себе.

─ Звільнилася? Ну, добре. Не будеш так втомлюватися. Грошей нам вистачить. Гаразд, я в душ, а потім поїмо.

Я здивовано кивнула. Його реакція здалася дивною. “Чому він так напружився? Він завжди казав, що жінка повинна створювати затишок удома, доглядати за дітьми, а чоловік – забезпечувати”.

Коли ми одружилися, я вже працювала в престижній компанії. Незабаром мене підвищили, і зарплата зросла вдвічі. Сергій просив мене кинути роботу, але я не уявляла себе тільки домогосподаркою. Мені подобалася незалежність і відчуття досягнень.

Після вечері Сергій запитав:

─ І що ти плануєш робити далі?

Я уважно подивилася на нього. Не хотілося брехати, але я мусила зрозуміти його справжні наміри.

─ Ну, що робити? ─ усміхнулася я. ─ Ти хотів, щоб я затишком займалася, то й буду.

Він кивнув і пішов до спальні. Я чула, як він лягає, і задумалася. Сергій часто казав, що хоче, щоб я не працювала, особливо коли я скаржилася на навантаження. Але чи щиро?

Минуло три дні, а я й не думала про пошуки роботи. Насолоджувалася відпусткою: читала романи, гуляла містом, навіть сходила на йогу з подругою. Вирішила нічого не казати Сергію й подивитися, як розвиватимуться події.

Одного вечора він повернувся усміхнений:

─ Кохана, я знайшов тобі варіанти роботи! А ти чого така сонна? Ось дві вакансії. Надсилай резюме.

Я здивовано подивилася на нього.

─ Ну, чого сидиш? Вставай з канапи й відкривай комп’ютер, ─ підганяв він.

Я послухалася, думаючи: “Подивимося, до чого він дійде”.

Через десять хвилин:

─ Надіслала? ─ запитав Сергій.

─ Так, ─ відповіла я, хоч і не робила нічого.

Наступного дня він дзвонив кілька разів:

─ Ну що, покликали на співбесіду?

Він хвилювався, ніби від цього залежало все. Після обіду подзвонив знову:

─ Збирайся швидко! Знайшов для тебе чудове місце. Треба поїхати негайно.

Я вирішила грати далі. Ми поїхали до офісу, але я посиділа в коридорі, а йому сказала:

─ Не взяли мене.

─ Чому тебе ніде не беруть? ─ обурився він.

Він відвіз мене додому й поїхав на роботу. Я відкрила його комп’ютер – вперше, бо шукала відповіді. Ніяких підозрілих чатів з жінками. Зате купа сайтів про дорогі гаджети: машина преміум-класу, смартфон, годинник, консоль.

Я почала аналізувати. Я ніколи не витрачала на себе: вся зарплата йшла на сім’ю. Кредит за машину я виплатила сама, хоч їздив Сергій. В магазині завжди платила я. Його покупки: дороге крісло, годинник, смартфони.

Я не пам’ятала, коли він востаннє дарував квіти чи подарунки. Завжди казав: “Вибери сама”, а платила я. Я вирішила перевірити.

Наступного дня:

─ Любий, мама просить позичити трохи грошей. 5000 гривень. Ти ж не відмовиш? У тебе зарплата була.

Він подивився так різко:

─ Я тебе утримую, а ще й твою маму? ─ в його голосі звучала злість.

─ Утримуєш? Холодильник порожній!

─ Треба було сказати. І грошей немає – консоль замовив.

─ А жити на що?

─ Протягнемо.

Тут і пішов той гострий діалог, з якого я почала.

Після того, як я зачинила двері, я сіла в таксі й поїхала до своєї квартири – тієї, яку успадкувала від бабусі й здавала в оренду. Вона була порожня, бо попередні орендарі виїхали тиждень тому. Я увійшла, ввімкнула світло й сіла на диван, згадуючи все.

Наш шлюб почався чотири роки тому. Ми познайомилися на корпоративі – я працювала в маркетингу, він у банку. Сергій був чарівним: жартував, запрошував на побачення. Ми гуляли парками, ходили в кіно. Він казав: “Я хочу, щоб ти була щаслива, не скніла на роботі”.

Але після весілля все змінилося поступово. Я працювала більше, бо любила свою справу. Розробляла кампанії для клієнтів, аналізувала ринки. Сергій заробляв менше, але витрачав на себе. Я не звертала уваги – думала, це нормально.

Тепер, сидячи в своїй квартирі, я зрозуміла: він користувався мною. Я зателефонувала подрузі Олені.

─ Привіт, Аню, що сталося? ─ запитала вона.

─ Розповідаю. ─ і я виклала все, від жарту до нинішньої ситуації.

─ Ого, він такий? ─ здивувалася вона. ─ Приїжджай до мене, поговоримо.

Я поїхала. Олена зустріла з чаєм.

─ Ти заслуговуєш на краще, ─ сказала вона. ─ Пам’ятаєш, як він не хотів їхати в відпустку, бо “гроші шкода”?

─ Так, а я платила за все.

Ми говорили довго, згадуючи деталі. Олена порадила: “Зміни замки в квартирі, подай на розлучення”.

Наступного дня Сергій подзвонив:

─ Аню, де ти? Чому не повернулася?

─ Я в своїй квартирі. Нам треба розлучитися.

─ Що? Ти жартуєш? Ми ж родина!

─ Родина, де один користується іншим? Ні, дякую.

Він намагався переконати: “Я передумав, повертайся. Я куплю продукти”.

Але я не вірила. “Ти показав справжнє обличчя”.

Я пішла до юриста. Він пояснив: “Машина на вас, кредит виплачено – легко заберете. Квартира ваша”.

Сергій писав повідомлення: “Давай помиримося. Я замовив квіти “.

─ Занадто пізно, ─ відповіла я.

Я повернулася на роботу в понеділок.

— Просто він не очікував такого повороту, – почала виправдовувати сина свекруха, – а ти повинна була б бути мудрішою. Чого ти не говорила із ним? Як можна було узагалі отакі жарти вигадувати?

Але я вдячна долі що все так оернулось. І справа тут не у невдалому жарті. Хіба ж не так?

Головна кратинка ілюстративна.