Мене звуть Данило, зараз мені 23 роки. Закінчив школу і інститут, працюю в юридичній фірмі. У мене є мама, звуть її Наталія Миколаївна. У вихідний день ми з мамою збиралися обідати, вона наливала мені свій фірмовий борщ, коли пролунав дзвінок у двері – так як мама була зайнята, то я пішов і відкрив.
На порозі нашого будинку стояла моя двоюрідна сестра Зоя, вона ледь стояла на ногах і почала з порога називати мене синочком, я нічого не міг зрозуміти. Моя справжня мама намагалася її виставити за двері, але де та! Вона не хотіла йти, і все твердила, що це вона мене на світ привела, і що вона є моєю мамою, а не тітка Наташа, як та її називала.
Наталія Миколаївна розплакалася і розповіла мою історію. Виявляється Зоя, вела себе з дитинства, будемо говорити, недобре. Уже в 16 років батьки мусили відправити її до двоюрідної сестри Наталі, адже дівчина уже була при надії. Я з’явився на світ, але забирати і виховувати дитину не входило в плани молодої матусі, їй хотілося свободи, а дитина їй і не потрібна була.
І тоді моя мама, яка дала мені все в цьому житті забрала мене і виховала. Зоя дала слово, що ніколи не розкриє правду мені, а тут, бачте, у неї прокинулися материнські почуття. Після почутого я сам виставав Зою за двері. Та не очікувала такого повороту і почала волати, що я зобов’язаний тепер її утримувати, адже це вона дала мені життя. Моя справжня мама сиділа і плакала, просила вибачення, що не розказала про це раніше, просто вона дуже мене любила і не хотіла аби я вважав себе не таким, як усі.
Дивно, але з того часу у мене геть інші почуття до мами. Я поглянув на своє виховання і на все, що пережив відколи себе пам’ятаю, геть з іншого боку. Яка ж вона мужня жінка! Де у людини от такий океан любові і терпіння до, по суті, чужої їй дитини.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
