fbpx
Історії з життя
Це лише легенда, – Павло почувається справжнім чоловіком, що здатен захистити цю красиву дівчину. А Анна бачить лише цирк і ледве стримується аби не розреготатися. От Софія актриса! Оскара негайно!

Замок Паланок.

– Аннусю моя люба!, – танцювала по кімнаті Софія, – Ми завтра їдемо на екскурсію в Мукачеве!

– З якого дива?

– З дива набуття нових знань і навиків, розширення кругозору і дихання свіжим повітрям!

– Дякую, не треба.

– Аннусю моя люба, ми завтра їдемо, а як не їдемо, то до кінця днів моїх буду тебе звинувачувати у втраченому коханні.

– Що ти видумовуєш?

– Екскурсію влаштовує Павло, а ти знаєш, як він мені подобається! Це мій шанс побути з ним поза цим університетом, зацікавити своєю непересічною особистістю, вразити красою очей моїх. І все в такому ж дусі.

– Навіть, заради твоїх майбутніх з ним нащадків, що малоймовірно, я не буду трястися в автобусі, мене укачує.

– Душе моя черства, я тобі вже купила таблеточки, – Софія демонструє покупку.

– За що ти так зі мною?

– Ань, тобі корисно десь виходити, тим більше, коли ще не подорожувати, як зараз? Розвієшся трішечки, обіцяю тобі купити всі смаколики, які тільки забажаєш!

Анна погодилася, вона не могла встояти не перед смаколиками, а перед натиском Софії. Софія завжди знала, що хоче і йшла до мети найкоротшим шляхом, на відміну від Анни. Не всі їхні пригоди були продумані, але зате потім було над чим посміятися і адреналіну набратися. Поїде, дізнається щось нове, все краще, ніж вихідні в порожньому гуртожитку.

Ні світ ні зоря, так би Анна назвала злощасну годину, на яку мали бути готові. Але сподівалася, що зможе заснути по дорозі. Софія була бадьора, красива, сяюча. Коли вона встала? Павло перераховував їх згідно списку, посміхнувся Софії, коли звіряв зі списком, і та щасливо вщипнула Анну, чим вивела з стану дрімоти.

Заснути їй так і не вдалось, але це було варте того! Сонце розправляло крила, ліс світився в цих прорізях і миготів-миготів…

– Починаємо екскурсію з замку Паланок, – профоргівським голосом командував Павло, – Нікому далеко не розходитися. Десь ідете – попереджаєте.

Не треба говорити, що Софія приклеїлася до Павла і цілу екскурсію не зводила з нього захопленого погляду. Павлові це лестило, єдина проблема, що захоплені погляди були у ще кільканадцяти дівчат.

– Кажуть, по замку ходить привид Софії Баторі і шукає красивих дівчат аби випити з них життя, – розповідає Павло в коридорах замку.

– О, Боже,- Софія хапає його за руку, її очі перелякані, – Я так боюся привидів.

– Це лише легенда, – Павло почувається справжнім чоловіком, що здатен захистити цю красиву дівчину.
А Анна бачить лише цирк і ледве стримується аби не розреготатися. От Софія актриса! Оскара негайно!

Минулого тижня вони верталися з дискотеки якраз після півночі, то єдине, що хвилювало Софію – чи пустить їх вахтерка за шоколадку чи ще щось треба було взяти? А тут просто ягничка.

Напевно, вона таки пхикнула, бо почула збоку чоловічий голос, що звертався до неї:

– Насправді, кривавою графинею була родичка Софії – Єлизавета, а сама Софія була доволі жорсткою правителькою, але хто таким не був в сімнадцятому столітті?

– Ого. Цікавишся історією?, – сказала аби не мовчати.

– Прийшлося дещо почитати, раз взявся сюди їхати, – він побачив вираз Аниного обличчя і прочитав клеймо «зануда». Уточнив:

– Цікаво знати на що саме звернути увагу, а не бігати з виряченими очима і все фотографувати без розбору. А ти чого тут?

– Не змогла відмовити подрузі в її залізній аргументації.

– І якій?

– Закарпатські смаколики, які тільки забажаю.

– Любиш солодощі?

– Ой.., та так сказала. Просто я надто слабохарактерна, а подруга дуже хотіла поїхати, – показала очима на Софію, яка вже не випускала руки Павла.

Вона вийшла з закритого приміщення і опинилася перед неймовірним краєвидом міста внизу. Новий знайомий не відставав від неї:

– Знаєш, кажуть, що в цей замок допомагає завойовувати кохання попри все. Колись граф Імре Текелі пробував взяти замок в облогу, боронила його прекрасна жінка Ілона Зріні. Вона була старша за нього на чотирнадцять років і була його ворогом. Але він не відступив в коханні, хоч відступило його військо. Він воював з австрійським імператором так запекло, що той був змушений укласти перемир’я і дати згоду на шлюб з Ілоною Зріні…

Хлопець говорив і говорив… Анна слухала його голос, бачила внизу навалу австрійських війсь і жінку, що наказує вивісити червоні прапори, бо боронитиметься до останнього. Бачила, як намарне два роки чекає підмоги від Імре, здається і її ув’язнюють в віденському монастирі. Але потім коханий Імре обмінює її на полоненого генерала. І вони живуть довго і щасливо…

Чи то історія, чи то чари, але цей хлопчина не такий вже й нудний.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page