Та й Мирон справді був гарним, своя квартира, гарна робота, квітами мене засипав, на руках носив. От я й погодилася. Йому на той момент було тридцять п’ять, а мені двадцять п’ять.
Бути заміжньою було добре, я працювала скоріше для себе, ніж для заробітку і чоловіка таке влаштовувало:
– Якщо хочеш, то можеш взагалі не працювати, а сидіти вдома і глядіти наших дітей.
– Ні, діти мені ще рано,- я була категорично проти цього.
Мирон погодився, що діти будуть тоді, коли я буду до цього готова. І отак пролетіло два роки, доки я не закохалася по-справжньому.
Так, як виявилося, немає нічого солодшого за кохання і мама моя помилилася.
Тим єдиним виявився наш новий співробітник Богдан, ми спочатку намагалися тримати все в таємниці, але я вирішила, що я чесна жінка і маю по все розповісти Мирону.
– Мироне, я люблю іншого і у нас з ним буде дитина. Я сподіваюся, що ти не будеш влаштовувати сцени і робити пакості та забирати у мене машину, яку ти мені купив.
Я зібрала деякі речі і сказала, що зайду за ними ввечері, коли переїду на нову квартиру, а сама поїхала на роботу.
– Коханий, я про все розказала чоловікові і тепер ми можемо жити разом, – обійняла я його.
– Разом? Але я не можу, я одружений!
– Як одружений?
– Отак, я маю дружину і доньку, мені ніяк зараз не можна розлучатися. Навіщо ти взагалі сказала чоловікові?
– Але у нас з тобою буде дитина!
– То й що? Сказала б, що дитина його і вся справа. А тепер я не знаю, як тобі бути.
Я кинулася телефонувати Мирону, але він не брав слухавку, тільки написав повідомлення, що всі мої речі вже мене чекають у вантажівці і дав номер перевізника.
Отак я вернулася додому, мама почала докоряти, що я її не послухалася і все зіпсувала.
– Ні, мамо, це якраз ти мені все зіпсувала і це я тебе послухалася і все моє життя пішло коту під хвіст. Ти мене запевняла, що з таким чоловіком мені буде добре, але мені виявилося краще з іншим. Ось так.
– Але ж дитина? Як ти будеш її ростити?
– Чого я? Ти будеш мені помагати.
Але дитина, то не лише радість, але й видатки і то великі. Прийшлося продати машину, шукати підробітки. Я вже до того дійшла, що просила Мирона вернутися до мене. Писала йому, що ніколи більше не зроблю такої помилки і як він так хоче дітей, то у нас буде стільки, скільки він захоче. Але він й далі не відповідав.
Богдан, до речі, таки розійшовся з жінкою і пішов до молодої, платить аліменти також і мені, а як він думав?
Я така розчарована в стосунках, що вже нічого не хочу. розумію, що мені було спокійно з Мироном і хай би вже й так було, але ж ні, надніс мені бог те кохання на мою голову.
А ви що вибрали б: спокійне життя з нелюбом чи короткий спалах щастя?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
