fbpx

— Це, що ти мені тут розвела? – стоячи посеред зарослого лободою городу волала Килина, – Та тут з дідів прадідів такого позорища не було. І не треба мені дитям прикриватись, у мене семеро було і жодної бур’янини.

— Це, що ти мені тут розвела? – стоячи посеред зарослого лободою городу волала Килина, – Та тут з дідів прадідів такого позорища не було. І не треба мені дитям прикриватись, у мене семеро було і жодної бур’янини.

На лемент Килини уже позбігались сусіди. Обліпили тини, мов птахи і тут таки усе побачене обговорюють. Килина ж побачивши глядачів рада була старатись. Уже, що тільки не казала геть ошелешеній невістці. Врешті, виморившись від галасу, перевела дух і голосно, аби всі сусіди те почули сказала:

— Щоб я тебе таку сяку тут більше не бачила. Зроду віку у нас в родині ледацюг не було. Так осоромила нас перед людьми.

Килинина невісточка ні слова не сказала. Тихцем пройшла повз свекруху, лиш сильніше обійняла немовлятко на руках. Зайшовши в дім підійшла до серванту, розподілила в  спеціальну коробочку усе, що повинна була прийняти Килина сьогодні ввечері і вранці. Навіть не складаючи закинула до сумки речі сина і свої, вийшла так ні слова Килині не сказавши.

Уже через три дні Килина таки зателефонувала невістці:

— А де ти оте усе, що професор приписав купувала. Я попросила Гальку купити, так вона каже, що одна пластинка тисячу гривень коштує, а мені ж треба три на місяць. А оті, що по іностранному написано, так узагалі у нас не випускають і аналогів нема. То що мені робити? Ти оце поїхала чогось образилась, а я що, Богу душу тут повинна віддати?

Наталя не відповіла нічого. Вимкнула телефон і вийняла сімку. Усе, вона більше не може, немає ні фізичних ні душевних сил більше.

Рік тому, якраз перед появою її синочка, чоловік не впорався з авто на слизькій дорозі. Вона погано пам’ятає, як проводжала його в останню путь, як її забрала швидка і вже на ранок вона стала матір’ю. Їй нічого не хотілось. Усе, що її оточувало здавалось не потрібним і абсолютно недоречним без коханого чоловіка. Сина годувала і колисала механічно – бо казали так робити.

З заціпеніння вивів дзвінок. « З свекрухою твоєю геть погано. Кажуть сина не на довго переживе». Рішення прийняла миттєво. Лиш отримавши виписку, одразу продала столичну квартиру. Вклала частину грошей у будівництво нової, аби син все ж мав щось своє, коли підросте, і поїхала рятувати свекруху. Не жила той рік – існувала. Спати не мала коли, бо доглядала і свекруху і свого малого синочка. Дитя було не спокійним, та й свекруха потребувала її цілодобової присутності.

Добре, що гроші мала. Виписувала найкращих спеціалістів з усіх куточків, аби приїздили і оглядали недужу. Купувала усе, що приписували і врешті Килина таки повернулась до нормального життя. Спочатку вона її по кімнаті водила, потім по двору. Врешті, жінка настільки окріпла, що сама почала ходити і тут…

Не хотіла Наталя її не знати більше не чути. Хай сама вишуковує через знайомих усе, що необхідно для одужання. Добре хоч вистачило розуму не всі гроші на Килину витратити. Ось, в квартиру нову в’їхали з сином. Не думала, що так буде. Хотілось вік звікувати біля чоловікової матері, бо ж сама сирота. Але вже, як є. Лиш сина потрібно навчити – не всі заслуговують на добре ставлення. Декому важливіший чистий город.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора Заборонено. Спеціально для intermarium.news.

You cannot copy content of this page