fbpx
Історії з життя
Це сталося зовсім недавно і, чесно кажучи, похитнуло мою віру в рідного сина. У молодості я і мій чоловік майже нічого не витрачали на себе. Все, що заробляли вкладали в сім’ю. А заробити прагнули якомога більше

До того моменту, коли ми задумалися про нащадків, ми вже встигли придбати однокімнатну квартиру. А незабаром купили ще одну. Пізніше, коли чоловік уже добре налагодив свій бізнес, змогли придбати трикімнатну квартиру, куди і переїхали, а однокімнатну поки здавали в оренду. Згодом ці квартири мали бути подарунком двом нашим синам.

Ми планували піднести такі презенти до весілля наших хлопчиків.

Так і сталося. Наші сини в один рік відгуляли весілля, і квартири стали належати їм. Правда, ми вирішили не переписувати по документах майно на молодят. Хто знає, всяке може бути…

Дружина старшого сина взагалі не заморочується цим питанням. Вони на той момент жили у двокімнатній квартирі, тому подаровану однокімнатну вирішили здавати. А ось молодшого – виявилося зовсім іншою поля ягодою. Вона сама приїхала з села і мріяла мати міську прописку. Тому квартирі дуже зраділа.

Незабаром після обох весіль нас радують ще однією новиною – молодший син з дружиною чекають поповнення. Ми були щасливі. У них з’явилася чудова дівчинка, яка отримала від нас у подарунок дитяче ліжечко, візочок, а також пристойну суму грошей.

Все було чудово. Я багато допомагала молодшій невістці. Старша теж незабаром стала мамою, проте справлялася з усім самостійно і лише зрідка запрошувала в гості.

Рік по тому молодший син знову радує нас новиною про поповнення. Ми, зрозуміло, дуже раді, обіцяємо всіляко допомагати. І ось, знову гарненько вітаємо батьків, однак стає очевидно, що Катя чимось незадоволена.

Я не відразу зрозуміла, в чому справа, а виявилося все досить просто. Катя вважала, що до появи онука ми все ж повинні переписати цю квартиру на них і прописати там всіх.

Втім, вона набралася сміливості озвучити чоловікові ще більш сміливу мрію – нам слід було переїхати в ту однокімнатну, щоб вони переселилися в нашу трикімнатну. Мовляв, так вчинили б нормальні батьки.

Ми обговорили все з чоловіком і вирішили переписати ту однушку на сина. У підсумку, Катя і діти там теж прописані. Однак, Катю все одно не влаштовує, що їм доводиться проживати разом з дітьми на такій маленькій площі. Тому квартирна тема стала в нашій сім’ї гострою.

Катя продовжує тиснути на нас з обміном квартирами. Діє, правда. через нашого сина. Зрозуміло, чоловік і я не згодні віддавати те, на що заробляли все життя.

Зрозумівши, що ми непробивні, Катя придумала новий варіант. Вони продають однокімнатну і беруть просторішу квартиру, а ми зобов’язані додати необхідну суму грошей, оскільки у них немає такої можливості. Причому, як ви розумієте, зовсім безоплатно.

Чесно кажучи, ми були дуже здивовані такими забаганками. Нам і в голову не могло прийти, що колись юна скромниця так “розійдеться”. А найголовніше, що вона поставила нам прямий ультиматум – якщо ми не погодимося з таким планом, то більше не побачимо онуків.

Ми обговорили ситуацію з чоловіком і прийшли до такого висновку, що варто на деякий час віддалитися від сім’ї сина. Навіть з урахуванням того, що нам не будуть давати онуків. Ми були впевнені, що син отямиться рано чи пізно і відновить з нами стосунки. А далі нехай самі розбираються. Зрештою, на народження обох онуків ми подарували їм пристойну суму грошей, яку можна було зібрати і згодом вкласти в помешкання, а не чекати грошей від нас.

У підсумку ми перетворилися в поганеньких батьків. Та ми ні про що не шкодуємо. Сподіваємося, що одного разу наш син прозріє. А його Катруся хай задовольняється половиною однокімнатної квартири в разі розлучення. Більшого вона точно не заслуговує.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page