– Не вітайте, бо ми скоро будемо майно ділити, яке складали двадцять років.
Я дуже емоційна жінка і раз мені та жінка свято зіпсувала своїм: «А ваш чоловік гуляє», то й я маю щось зробити.
Тимофій, як завжди, встав пізніше і зажадав кави.
– Смоли?, – перепитала я.
– Кави, – здивувався той.
– Ні, не почулося. На, – і я подала йому каву.
– Якась пінка така цікава, новий рецепт, – спитав чоловік.
Я не хотіла чесно відповідати на це запитання і з задоволенням дивилася, як він її сьорбає.
– Ти якась задумана. Не переживай, все пройде чудово. гості після першого тосту вже не зважатимуть на нас.
– Та от думаю, як ми ці двадцять років прожили.
– Я чудово прожив і хочу ще два рази по двадцять, – усміхнувся чоловік.
Я теж прожила ці роки чудово, якби не той дзвінок, то я б ніколи й не здогадалася. Він ніколи не приходив пізно, не їздив у відрядження, не заглядав на інших жінок.
Я ніколи йому не казала: «Ти можеш не звертати шию при мені?». Що ж трапилося?
– Мені подзвонила жінка, яка сказала, що ти гуляєш, – випалила я.
– Що?, – він аж закашлявся, – Що за дурниці, Олю… Ну ти… Я тобі ніколи не зраджував, але цього так не залишу.
Чоловік пішов, а я вже питала себе – кому вірити: рідному чоловікові чи якомусь голосу.
Ми з Тимофієм не говорили, кожен готувався до свята мовчки, я їздила в салон, далі діти приїхали, далі гостей зустрічали, потім все було так, як і казав чоловік – гості забули чого прийшли.
– Ось цей номер телефонував?, – спитав чоловік і показав роздруківку, – Ти не знаєш нікого з прізвищем Микитенко?
– Микитенко? Знаю, у нас на роботі є така, але я її номер знаю.
– Вона ж не буде телефонувати зі свого, от ти й розпитай чи нема у неї родича з таким номером або це я зроблю.
Та я Юлю знала відколи ми працюємо, не було між нами ніякого непорозуміння, вона звичайна людина. Ми не дружили, але й не ворогували, просто робочі стосунки. Чому вона це зробила?
Після свята я таки взялася за неї. І вона навіть не відпиралася.
– А чому в тебе все, а у мене нічого? Чоловік мене покинув з дітьми, на роботі не цінують, а тут ти зі своїм ювілеєм та Тимофієм та розпрекрасними дітьми. Ще й підвищити мали тебе, а не мене, хоч ми разом сюди прийшли! Нічого тобі не сталося, понервувалася і все. Зате я відвела душу за всі роки!
– Але я тобі ніколи нічого поганого не робила.
– Ти мене не помічала!
– То й що? Я не зобов’язана з тобою дружити.
– Аякже, з усіма дружиш та сюсюкаєш. А з тим, кому не треба не звертаєш уваги. А тепер маєш те, що заслужила.
Я вражена. Ніколи не думала, що за байдужість буду мати отаке. Мало мені шлюб не зруйнувала, бо я їй крім «дорого ранку» нічого не кажу. Хіба це нормально?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
