Колишня мого чоловіка робить наступний підступ, я просто в цьому впевнена. Дитину їй ні на кого лишити, бачте. А мати її не побуде з дитиною, а має мій чоловік її пів року годувати?
Та й знаючи, як вона за їхній шлюб трималася, можу впевнено сказати, що вона спеціально це зробила.
А ситуація наступна: приходить мій чоловік весь такий понурий і каже, що Аліна їде на пів року в Канаду і просить аби їхня спільна донька, Іванка, пожила у нас.
– Ти серйозно? Мені ще однієї дитини треба? То нічого, що в Василька зуби ріжуться і я взагалі спокою не маю, то ще й одну дитину мені на голову?
– Але ж вона і моя дитина, – каже Андрій.
– І що? Вона ще матір має, а не лише тебе такого сердобольного!
Уявляєте? В нашу маленьку двокімнатну квартиру, де ніде розвернутися від іграшок і дитячих речей, ще одну дитину треба помістити і не на тиждень, а дитина має жити пів року! А це ж і ліжечко треба і якийсь столик, де вона уроки робитиме, місце на іграшки і так далі… А ще ж їсти їй треба готувати окремо, бо у неї дієта через дерматит… А збоку дитина маленька. Яку нічим не заспокоїш!
Ні, вона спеціально вибрала цей час. Коли жінка найбільше вразлива з маленькою дитиною, а чоловікові бракує уваги. Сюди ще одну дитину і готова – по сім’ї!
А як вона за Андрія трималася! Вона його й до сімейного психолога тягала і над стосунками вони працювали, і над саморозвитком, і над спільними цінностями…
А в результаті що?
Андрій таки пішов до мене!
А що вона мені виговорювала, що я сім’ю зруйнувала. Було б там що руйнувати, то й не зруйнувала б!
Вже три роки минуло, як ми з Андрієм разом, а вона все ще не знайшла собі нікого! Вимагає аби Андрій брав малу до нас, аби ходив на всі свята в садочок, аби забирав з садочка…
Фактично, вона кожен день з Андрієм спілкується, бо у нього і ключі від їхньої квартири є, щоб дитину привести.
Вона до нього звертається, коли якась поломка, щось треба привезти, пересунути, прибити…
І ось – останній цвях в наші стосунки – залишити на мене її дитину!
Це ж якою мамою треба бути аби залишити маленьку дитину на чужу жінку, яку ти ще й дуже не любиш! Та я б ніколи не залишила дитину з Андрієм, нашу дитину, бо переживаю, що прийду, а там армагедон. Я в магазин йду і переживаю аби той в телевізор не задивився і малий не впав. Якщо мені треба кудись надовго, то я кличу свою маму, о на неї я можу повністю покластися.
То чого вона так не зробить – питання, правда ж?
Мама моя мене в цьому підтримує – хай дитину забирає її мати і няньчить. А у нас тепер окрема родина і не треба в неї лізти.
Але й тут заковика – Андрій вже погодився! Не порадився зі мною, а погодився!
– Вона ж моя донька, тим більше, що вона така маленька, то й не буде нам заважати. Ще й допомагатиме тобі з Васильком.
Ну ви чуєте? Він, дорослий чоловік, мені з Васильком не допомагає, а восьмирічна дитина має допомогти?
Ще й Аліна зателефонувала, така добренька:
– Яка я тобі вдячна, що ти погодилася, ти просто не уявляєш! Мама моя не може посидіти, бо не може в селі господарку залишити, а дитина зовсім до села не звикла і там немає вигод. А ти ж знаєш, що їй треба і дієти дотримуватися і креми мастити. Мама до цього геть не придатна. З мене великий могорич.
Ну це взагалі. Я просто не мала, де вставити слово, що я не погоджуюся на подібне.
Як я маю дати раду цим трьом дітям і при цьому зберегти подобу людини?
Фото Ярослава Романюка.
