У двері подзвонили.
Тітка Соня бадьоро відчинила, і побачила на порозі серйозну дівчину років під тридцять.
— Вітаю. Ви тітка Соня? — Запитала діловито незнайомка.
— Привіт красуне. — Тітка Соня кілька секунд уважно дивилася на гостю, потім поцікавилася. — Ти від кого?
— Мені порадила вас жінка із п’ятнадцятої квартири. Брюнетка у віці. На жаль, не знаю, як її звати.
— Стривай, зараз згадаю. — Тітка Соня знову замислилася на кілька секунд. — П’ятнадцята? Ага… Згадала. — Господиня широко відчинила двері і зробила запрошувальний жест рукою. — Проходь.
— Дивно, — сказала дівчина і переступила через поріг.
— Що дивно? – поцікавилася тітка Соня.
— А якби мене послала до вас інша жінка, то ви б зі мною не говорили?
— Ну, дивлячись яка жінка. – Тітка Соня ввімкнула світло у передпокої і почала знову розглядати гостю. — Якби, наприклад, із сорокової квартири, то я б тебе навіть на поріг не пустила, це точно.
— Але чому?
— Послухай, люба, — миролюбно посміхнулася господиня квартири, — ти прийшла до мене радитись із приводу квартири, чи з приводу моїх принципів?
— Щодо квартири.
— Тоді давай про це й поговоримо. – насупила брови тітка Соня. — Спочатку скажи, ти заміжня?
— А вам яка різниця? – зухвало відповіла дівчина.
— Мені ніякої, — посміхнулася господиня, — однак в тебе все могло б змінитися.
— Чому? — Не зрозуміла гостя.
— То ти заміжня, чи ні? – повторила запитання тітка Соня.
— Ну, скажімо я одна, без чоловіка.
– Тоді звідки у тебе гроші на квартиру?
— Та яке вам діло? — Знову закипіла гостя.
— Знову вона про діло, — забурчала тітка Соня. – Запам’ятай, люба, я ставлю запитання не просто так. Якщо питаю, значить треба. І не нервуй. Я нервових не люблю. Тому що я сама нервова.
— Я назбирала грошей самотужки! – різко відповіла гостя.
– Що, справді? Тільки давай відразу – без «якого діла». Сама назбирала, чи колишній чоловік допоміг? Чи ти, не дай Боже, взяла кредит?
— Ми з чоловіком розлучилися, – невдоволено зізналася дівчина. – Стару квартиру продали, гроші поділили. Вистачає тільки на одну.
— А яку квартиру в нашому будинку ти пригледіла? Дванадцяту чи шістдесят дев’яту?
– А звідки ви знаєте? — Здивувалася гостя.
— Та у нас в будинку лише дві сім’ї продають однокімнатне житло. І обидві квартири мені добре відомі.
— Ось тому я до вас і прийшла, — посміхнулася, нарешті дівчина. — Хочу запитати поради, яка з них краща? І які сусіди поруч? Ну, ви розумієте…
— Розумію. — Тітка Соня затрясла в повітрі своїм вказівним пальцем. — Значить так. Якщо ти поки що одна, і без боргів, тобі краще брати дванадцяту.
– Чому?
— Бо прямо під цією квартирою живе гарненький хлопець. Красень. Теж нещодавно розлучився. Ти підборами по підлозі поклацаєш, він прийде тебе присоромити. Так і познайомитеся.
— Та ви що?! – спалахнула дівчина. — Навіщо мені це треба?
— Це ти потім йому такі запитання ставитимеш. Якщо він прийде. І ліворуч від тебе теж буде гарна сім’я. За квартиру вони сплачують вчасно. У них є син, щоправда, маленький, але не примхливий. Справа живе бабуся, теж платить за квартиру справно. Вона зовсім глуха, тому став ліжко біля її стіни, і хропи, скільки захочеш.
— Я не хропу, — невдоволено пробурмотіла дівчина.
— Та тітка Соня жартує, — задоволено засміялася господиня.
— А що скажете про шістдесят дев’яту квартиру?
— Що, люба, тобі сподобався у них ремонт, так? – Тітка Соня чомусь гидливо скривила обличчя.
— Якщо чесно, то так, — закивала дівчина. — Дуже гарний дизайн. Кухня – просто неймовірна.
— Даремно захоплюєшся.
– Чому? — Здивувалася дівчина.
– Тому що їм цей ремонт робила бригада, яку я добре знаю. Так от вони мені зізналися, що такого в тій квартирі наліпили, що ця краса довго не протримається. Розумієш, до чого я хилю?
— Але чому ж вони так вчинили? — З обуренням запитала гостя.
– А тому що господарі цим хлопцям за ремонт не доплатили. Адже ті спочатку старалися. До речі, і сусіди там теж не дуже. З одного боку, живуть любителі нічних вечірок, а з іншого — вісім кішок.
— Ого… — Дівчина замислилася. — Тітко Соню, а звідки ви все про всіх знаєте?
— Тітка Соня вже сорок років живе у цьому будинку, і тридцять із них пропрацювала у місцевому житловому господарстві. Тож, мила, якщо що, ласкаво просимо до нашого колективу.
— Дякую, — дівчина знову посміхнулася. — І скільки я вам винна за консультацію?
— Ти ба… За консультацію… — Тітка Соня засмучено хитнула головою. — Яка ж це консультація? Це була не консультація, а звичайна жіноча розмова. За неї грошей не беруть. Принаймні – раніше не брали, це точно. Тож, до побачення, мила. Ой, постривай! — Тітка Соня раптом змовницьки посміхнулася. — Ти прямо зараз, так, про всяк випадок, зазирни у восьму квартиру, яка знаходиться прямо під дванадцятою. Нібито випадково. Знайди привід, збреши щось.
— Навіщо? — не зрозуміла дівчина.
— Глянеш на того хлопця. А потім вирішуй, купувати тобі житло в нашому будинку, чи ні. Ну, все тепер іди. Думай…
І тітка Соня зачинила за гостею двері.
Aнісімов. Фото ілюстративне.
