Рука з синьо-жовтими браслетами стала символом кожного українця «Це міг бути кожен з нас», а для Сергія – це були обереги, які йому дали ще в 2014 році його діти.
“Ще тоді, коли він ішов на війну, їх йому як обереги подарували наші діти. Синочок (Марат) тоді пішов у перший клас, а донечці (Еліні) виповнився рік”, – повідомила дружина Оксана.
Вони захищали його в Пісках і Донецькому аеропорту.
“Він завжди казав: жодного метра української землі не віддасть, бо за що тоді гинyть його побратими?! І слова свого дотримав”, – переповіла дружина.
Сергієві було лише 36, захоплювався спортом: десять років займався боксом, був чемпіоном України серед юніорів. Разом із дружиною займався дресируванням собак, розведенням порід.
“Напередодні повномасштабного вторгнення Сергія відправили на навчання у Десну, він мав отримати кваліфікацію бойового медика. Втім, настало 24 лютого, і його з побратимами відправили боронити рубежі Харківської області. У квітні він перебував на Ізюмському напрямку. Ми завжди тримали зв’язок, і чоловік був зі мною відвертим, ділився всім пережитим. Сергій пояснював, що повинен воювати і не може покинути побратимів. Це був його поклик”, – згадує Оксана.
Востаннє говорили вранці 19 квітня. Його визнали зниклим безвісти.
“Тож всі ці п’ять місяців ми з друзями й побратимами чоловіка розшукували його, де тільки можна. Щодня я переглядала світлини та відганяла погані думки. Вірила в диво, адже кількох бійців взяли у полон, хоча й рідні не змогли дізнатись, де їх зараз тримають. Лише днями я дізналась правду про коханого. Він разом із бійцями потрапив в оточення, але позиції були розкидані далеко одна від одної та не було зв’язку між підрозділами. На жаль, зайшли ворожі війська й завдали удару… Через важкий бій та подальшу окупацію українських бійців не було можливості забрати”, – розповіла Оксана Сова.
Коли українські військові повернули Ізюм – Оксана передчувала, що щось станеться.
“За кілька днів до того, як мала початись ексгумація, мені стало так важко на душі, серце наче виривалось… Я знала, що наші війська зайшли в Ізюм, і почалась така тривога… Потім почали з’являтись світлини, й жодної секунди в мене не було сумніву, що це мій Сергій. Я впізнала свого чоловіка за численними татуюваннями, тому що на тiлі були великі зображення — це голова сови, зображення чеpепа, самурай з китайськими ієрогліфами. Навіть витатуйоване ім’я доньки залишилось на руці. Й жовто-сині браслетики”, – розповіла вдова журналістам.
Її син звернувся до Зеленського аби якнайшвидше повернути тата додому і гідно його поховати.
“Це символи гідності українського воїна, його мужності. Наприкінці Марат додав, що його батько з 2014 року гідно боронив Україну й віддав заради неї життя, і що мав би за велику честь із рук Володимира Зеленського отримати нагороду для тата посмеpтно. За його мужність. За те, що виборював свободу нашої країни. Коли син зізнався мені про свій вчинок, це ще більше мене розчулило… Сподіваємось, що нас почують і ми зможемо зовсім скоро провести Сергія в останню путь з військовими почестями”, – сказала Оксана Сова.
За матеріалами «Факти».
Фото: колаж.
09/20/2022