Цікаві люди, ну правда. Сьогодні ось тітка набрала і давай авторитетно так мені доводити, що я маю прийняти мамин вибір і що у сім’ї може бути різне, але то сім’я і нею повинна залишатись завжди. От тільки де була та тітка чотири роки тому, коли все те сталось? Чому вона тоді мовчала?
Раптом, про моє існування згадала вся сім’я. Навіть хресний мій, дядько по татові, і той пригадав що я є і що ми доводимось ще й родичами.
— Ти не розумієш, що своєю образою надуманою всім прикрощів завдаєш? Не бачиш, як важко від того твоїй мамі і батьку. Вони забули і ти забудь. То батьки твої, самі розберуться.
Ну, або ось, тітка. Та теж мені читає високоморальні оповідки про те, що я не маю права відчувати того, що відчуваю і що повинна я все забути пробачити і йти до батьків одягнувши усмішку. Та тільки не буде так і розповім чому.
Мої батьки одружились коли обом ледь по 20 виповнилось. Жили у гуртожитку перший час, потім, у дев’яності, тато спробував “розкрутитись”. Діло пішло і вони, навіть дім купили, але згодом втрачено було все і повернулись вони уже зі мною на руках у той же гуртожиток жити..
Батьки мої і злети і невдачі разом переживали. Мама все життя працює учителем і нерідко її зарплатня то єдине на що ми жили, адже тато не мав ні роботи ні прибутків. Однак тато не здавався, а мама його підтримувала, як могла. Зрештою, уже коли я школу скінчила, один із татових “проектів” таки переріс в успішну справу.
І знаєте, пережити невдачі вони удвох могли, а успіх – не зуміли. Дороге авто, квартира хороша, ремонт і достаток, якось татові затулили очі і вуха. Він почав віддалятись і все частіше говорив мамі не всю правду.
Ще десять років вони от так жили, а потім тато зізнався, що закохався і хоче “нормальну сім’ю”. Він пішов у нове життя і коли я стала мамою вдруге, то знайомі доповіли – у татка ще одна донька з’явилась у тій родині.
Татові – нові відносини, а мені – мама, яка не знала, як їй жити одній. Вона не їсти, не спати, не дихати без батька не могла. Практично 30 років шлюбу вона не вміла забути так легко, як забув про них мій батько.
Рік знадобився мамі, аби вийти із того стану в якому вона опинилась із вини мого татуся. рік я водила її за ручку і буквально була мамою і підтримкою. Слідкувала за кожним її кроком і намагалась знайти баланс між мамою і сім’єю, адже і діти і чоловік вимагали уваги і часу.
Три роки минуло відтоді. мама моя нарешті таки трішки відійшла. В очах з’явився блиск, а у розмовах все рідше згадувався тато. Вона вже якісь свої інтереси і плани мала, жила повним життям, аж тут тато на поріг.
— Ларисо, прости. Не знаю, що на мене найшло, чи що і кому я хотів довести. Мабуть, наздоганяв молодість, а може то закрутили мені голову гроші, та я вже не можу жити без тебе. За роки розлуки я ясно побачив, що ти єдина моя доля і єдине моє щастя. Прости. Прости, якщо зможеш. А якщо ні, то все одно пробач, бо я не знаю, як маю існувати в цьому світі ще хоч день без тебе.
І знаєте? Моя мама пробачила. Не просто пробачила, а прийняла його одразу ж. Навіть те, що він бачиться і з тією жінкою і з їхньою дитиною, для мами не варте нічого. Вона варить таткові борщі і готує його улюблені котлети. Він відвозить її на роботу і якби не знати, що було в минулому – вони ідеальна сім’я.
А я не можу ні пробачити, ні от так легко повернути батька у своє життя. Мені і досі перед очима заплакана мама і те, як важко їй було. Я не йду додому, бо там мій батько. Не відпускаю туди і дітей, адже не хочу, аби вони спілкувались із ним.
Мама хоче, аби було все, так, ніби нічого не сталось. тато, так той узагалі так і живе, одна я не вписуюсь у цю сім’ю зі своїми образами.
От скажіть, ви б після всього, змогли пробачити? так просто викреслити з пам’яті безсонні ночі і моря сліз?На моєму місці. ви б спілкувались із таким батьком?
Головна картинка ілюстративна.
