fbpx
Історії з життя
Цілу зиму доглядала і пестувала петунії і чорнобривці на своїх вікнах, навіть лампу спеціальну купила, аби росли краще. А вчора сходила на ринок і гривень на п’ятсот накупила троянд, хризантем і кілька туй узяла. Вирішила зробити цього року справжню красу у неньки, адже у неї коло хати завжди було море квітів. Навіть, тоді, коли ходити уже не могла, а все просила аби донька квіти у вазу поставила – милуватись. Ледь оте все з міста рейсовим автобусом привезла Людмила. Дві торби з землею через плече, а тачанку з приладдям і квітами у руках. Думала сама поруч з мамою ляже. Але сидіти ніколи, у годину дня автобус у місто, якщо не встигне то хоч тут ночуй.

— Оце, мамо лиш 50 років маю, а вже й дихається не так просто, як колись, – говорила Людмила присівши на лавочку поряд з материним пам’ятничком, – Але нічого, зараз трохи відпочину і візьмусь до роботи.

Але те “трохи” затяглось. Вже надто важку тачанку собі навантажила, от і ледь дійшла. Довелось навіть помічних крапель накрапати, бо дуже вже не добре себе почувала. А, як отого усього з собою не взяти? Сапа, лопата, граблі, квітів різних привезла, а ще землі купила спеціальної, бо ж нічого рости на рідному горбочку не хоче хоч ти плач. А мама квіти любила. Дуже любила.

Цілу зиму доглядала і пестувала петунії і чорнобривці на своїх вікнах, навіть лампу спеціальну купила, аби росли краще. А вчора сходила на ринок і гривень на п’ятсот накупила троянд, хризантем і кілька туй узяла. Вирішила зробити цього року справжню красу у неньки, адже у неї коло хати завжди було море квітів. Навіть, тоді, коли ходити уже не могла, а все просила аби донька квіти у вазу поставила – милуватись.

Ледь оте все з міста рейсовим автобусом привезла Людмила. Дві торби з землею через плече, а тачанку з приладдям і квітами у руках. Думала сама поруч з мамою ляже. Але сидіти ніколи, у годину дня автобус у місто, якщо не встигне то хоч тут ночуй.

Попрацювала Людмила на славу. Зняла верхній неродючий шар землі. Насипала нової, купленої. Розквітнув мамин горбочок. Майоріють чорнобривці, розклали свої пишні квіті петунії. Акуратними кущиками примостились декоративні троянди і хризантеми. А поряд з пам’ятничком дві туї висаджені. Гарно! Справді гарно! Мамі б сподобалось.

— Пробач, ріднесенька, але мушу бігти. Ніби все зробила. Вірю, ти б уподобала.

Поцілувала пам’ятничок і чимдуж тримаючись за поперек побігла на зупинку автобуса. А вже в вечері мусила викликати швидку. Ох і недобре стало.

— Що ж ви себе не бережете? – гримав чоловік у білому халаті, – У вашій виписці чітко написано, що ви повинні найближчі два місяці поберегтись. На вас глядіти без сліз не можна. Перевтомились, а ще ваші недуги. Ну хіба ж так можна!

Людмила винувато ховала очі. Соромно було. Донька стояла бліда і ледь не плакала.

— Як дитина маленька. Кажу на вихідних разом поїдемо, а вона сама… А тепер мамо, що з вами робити?

Обійшлось. Покращало. Спати лягала уже легше стало.

Спала Людмила тривожно. Наснилась мама, яка з сумом виглядала у вікно білесенької хатини:

— Оце були у мене тут квіточки, я милувалась. А прийшла Галя усе до материної хати забрала.

Прокинувшись Людмила навіть дочці нічого не кажучи, одразу поїхала до місця спочинку матері. Ну а, як? Донька б точно після вчорашнього не відпустила б. А душа не на місці. до вихідних хіба втримаєшся? Прибігла до рідного горбочка поглянула і отетеріла. Порожньо. Жодної рослинки, якої вона вчора садовила не було. Геть землю хтось забрав. Натоптано брудно і розкидано усе довкола.

Важко пересовуючи ноги пішла до місця спочинку тітки Одарки. Перед очима від побаченого бігали чорні кола, дихала ледь-ледь. Так і є. Галя, двоюрідна сестра, усе до матері пересадила. Навіть земля, яку Людмила купувала тут підсипана.

Розплакалась, хотілось бігти кудись, щось доводити, але недобре їй стало. Ой не добре ж!

Там її і знайшли випадкові перехожі. До вихідних біля горбочка її матері з’явився ще один.

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page