Батьків Юри я знала вже давно, ще з інституту. Іра, його мама, була найкрасивішою дівчиною на нашому курсі. Багато за нею хлопців ходило, а вибрала вона самого скромного Олександра. Як закінчили навчатися, пішли відразу працювати. Він – інженером на авіаційний завод, вона залишилася викладати в інституті. Назбиравши трохи грошей, зіграли весілля. Жили цілком не погано. Квартиру наймали, тому з дітьми не поспішали.
Через деякий час не стало Іриної бабусі. Отже онуці залишилася трикімнатна квартира. І так пара переїхала в наш будинок.
Наші двері були навпроти. Тому ми частенько забігали один до одного. А незабаром ми почали дружити сім’ями. Так через невеликий проміжок часу Іра стала при надії. З’явився у неї гарненький хлопчик. Малюка назвали Юрою, на честь діда.
Замість того, щоб радіти довгоочікуваному синові, Олександр зібрав речі і пішов з сім’ї. Я звичайно в чужі справи не лізла. Але чоловік якось зізнався, що у нього з’явилася інша. Начебто молодша дівчина, тому він і пішов.
Тепер залишилася Іра сама з малюком на руках. Юра був неспокійним, часто пхинькав. Сусідці спочатку не легко було з ним. Тому після роботи я частенько забігала до них побавити дитинку. А подеколи й обід приготувати, пелюшки попрасувати.
– Ну що ти Люба, своїх справ немає, чи що? – запитала сусідка.
– Ти лягай відпочивай, поки Юра спить. Ось подивись у дзеркало там написано – спи. За мене не переймайся.
Так ми і жили. Малюк підростав. Я завжди дивилася на щасливі Ірині очі, і раділа про себе. Бо у нас з чоловіком дітей не було. Після двох невдалих спроб, мені заборонили мати дітей. Моє здоров’я цього не дозволяло.
Юрикові було вже два, коли Іра раптом почала заглядати в пляшку. Спочатку для заспокоєння, а потім вже і до серйозних компаній дійшло. Та невдовзі і взагалі почала про дитину забувати. В такі дні я забирала хлопчика до себе додому.
– Що знову? – спитав чоловік, приходячи після роботи і бачачи дитину у нас. – Ну, Юрчику давай збирайся! Погода на дворі чудова, пішли м’яча поганяємо на майданчику.
Андрій завжди мріяв про сина, тому спілкування з сусідським хлопчиком для нього було завжди в радість. У вихідні він брав хлопчика в парк, кататися на атракціонах та їсти піцу. Куди тільки вони не їздили: в планетарій, дитячий ляльковий театр, на концерти і виставки.
Одного разу Юрка назвав мого чоловіка татом. Той від щастя навіть розплакався, але поправив:
– Дядько Андрій.
В ту ніч я практично не спала. В голову лізли якісь думки. Остаточно прокинувшись від напівдрімоти, я зрозуміла в чому справа. За стінкою у Іри плакав Юра, його голос я не могла ні з чим іншим переплутати!
Я швидко одяглася, подивилася на годинник, було п’ята ранку.
– Напевно у них щось трапилося. Піду дізнаюся.
Двері були відчинені, побачивши мене, Юра ледь мовив.
– Тітко Люба, мамі не добре, допоможіть!
Викликавши спеціальні служби я швидко побігла до Іри.
– Люба спасибі, що прийшла.
– Зараз приїде спеціаліст. Трішки потерпи, все буде добре. Юру поки відведу до Андрія.
І так сусідку забрали на повне обстеження і спостереження.
Іра дуже довго боролася за життя, але її не стало.
– Не можна було їй так жити, як вона це робила – сказав чоловік – я Олександра бачив, та питав, чи забере він сина.
– І що він відповів?
– Ні, у них своїх двоє, та й дружина проти чужої дитини.
– Як так? Йому ж Юрко рідний син. Андрій, а нам дозволять його взяти, як ти думаєш?
– Давай завтра і дізнаємося!
Відтоді минуло кілька років. Ми з чоловіком по всіх правилах забрали до себе жити хлопчика. Довго довелося бігати по інстанціях, але кінцевий результат вартував наших зусиль.
У нас тепер чудова, дружня сім’я! Цього року Юра пішов в перший клас. Та в нас тепер ще одна новина – я все таки вперше стану мамою. Через місяць з’явилася довгоочікувана донечка. Ми віримо, що все буде добре, інакше бути не може!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
