fbpx
Історії з життя
«Цього не може бути» – говорила вона собі відкривши очі і дивлячись на лице свого милодана. Далі миттєво: «Як я до такого докотилася?»

Йшла в душ аби змити роздратування. Не розуміла, чому так реагує на нього і на себе з ним… Що ж, злість зрозуміла. Вона типова красуня, розумниця і кар’єристка. За плечима невдалий шлюб, дитина і вдале розлучення. Вона професіонал в своїй справі, вірніше, трудоголік. Декілька романів з красивими чоловіками нікуди не привели. Їй під сорок і вона зустрічається з колегою.

«Цього не може бути» – говорив собі він, дивлячись як вона йде в душ. Далі миттєво: «Як же мені пощастило!!!». Вона надто красива, надто розумна і надто класна для нього, але вже другий тиждень він із нею. Викусіть, красунчики! В чому секрет? Він не знає, бо якби знав, то ще раніше підійшов би до неї. «Боже, ти є!» – він готує каву з вершками і цукром, ставить перед нутом і чекає, коли вона вийде з ванної.

Вона йде на запах кави, автоматичне «Дякую» і поринає в світ інтернету, кави, роботи. Перевірити свіжі новини, повідомлення, пошту. Подивитися в розклад чи чого не забула – що в малого, які гуртки, свята…, ніби нічого не забула. Що з днями народжень? Марина нічого не прислала на пошту, а Віра знає, що проґавиш якусь подію і все, доганяй, відхекуйся, виправдовуйся і червоній. Віра не любила хекати і червоніти. Вона набрала Віру і спитала чи та перевірила все і всіх? На диво, так. Що ж, вона сьогодні добра, довіриться хоч раз іншій людині, тим більше, час на особисте життя треба викроювати. Далі думає про них, вдаючи, що вся в роботі. Добре, що він поки в душі і не заважає їй.

Юра навмисне затримується в ванній, затягує процес гоління. Вона дуже дратується, коли він швидко виходить і йде її обнімати. Її це дратує і він не сердиться. Вона соромиться, що з ним. Тиждень тому, вона говорила, що це якесь непорозуміння і хай він не плекає надії. Потім вибачилася і сказала, що не хоче бути злючкою. Вони мало говорять про цю ситуацію, погодили, що будуть в неї три дні в тиждень, а потім чотири і Юрко схрестив пальці на вихідні.

Віра випроваджує його за двері і з виразом розчарування пригадує, як впустила його в своє життя. Він завжди десь маячів на горизонті, такий собі чоловічок «нічого особливого», не з тих, які голосні, чи такі красиві, що очей не відведеш. Є – добре, нема – друге добре. Якось їй треба було зробити проєкт і вся технічна сторона потребувала допомоги. Їй дали в підмогу його. «Ну хоч не буде корчити з себе бозна-кого» – подумала з полегкістю. І вона знала, чому подумала саме про це, бо їй набридло вичавлювати з себе образ самиці. Поки вона була молода і вільна, то легко привертала до себе увагу, потім приходилося привертати до себе увагу, а тепер той етап, що треба привертати до себе увагу і доводити всім довкола, що вона ще ого-го. Ця роль її втомлювала, але вона примушувала себе грати, бо мала мати родину. Годинник цокав, а вона не створена для самотності і якогось самостверджувального роману з молоденьким стажистом.

Він проявився, як хороший спеціаліст, який вник в її задум і почав продумувати всі деталі. Інколи вони сперечалися, частіше зідзвонювалися, підвозили один другого додому, пили разом ранкову каву… Їй було з ним легко, саме так – легко. Вона розуміла його жарти, а він її сарказм, він приймав її, як професіонала, а вона почала бачити чоловіка, який піклується про неї. Вона впевнена, що перший крок зробив він. Не знати як, але несміливо чмокнув… І ось вони разом вже два тижні, коли кожного ранку, вона злиться на себе, але не збирається припиняти цей службовий роман.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page