Цьогоріч попросила дітей до мене не приїздити на Паску. Надто слабка стала, а ця погода так і геть на той світ відправити хоче. Не те що приготувати, тут аби до дверей дійти сили знайти. Троє діток із сім’ями, тут за тиждень готуватись треба. Послухали, зітхнули гірко, щось там про здоров’я запитали, та й вимкнулись.

Килина із чоловіком трьох дітей на ноги поставила. Трудились усе життя себе не шкодуючи. Ні поспали вволю ні відпочили зайвий раз – усе їм. Розуміли, що без освіти будуть діти їхні задніх пасти, тож працювали, відкладали, економили, а таки досягли свого.

Артем – старший, нині на заводі головним інженером працює. Він весь у тата, такий же добрий роботящий і завше усміхнений. Дивиться на нього Килина і Семена свого згадує.

Ну а Ніна із Аллою бухгалтери. Завше заклопотані, то у них звіти, то перерахунки, то ще якісь там справи свої. А як зійдуться до купи та прочнуть щось між собою обговорювати, то Килині здавалось, що вони на мові іншій балакають.

Слухає дітей і гордість її бере. Шкода Семен не бачить їх зараз. Ох, як часто вони мріяли якими виростуть їхні діти, на кого схожі онуки будуть.

Щороку на всі свята великі діти з родинами до Килини приїздили. Співало, щебетало, переливалось сміхом дитячим її подвір’я кілька днів. А Килина й рада. Дивиться і сльозу змахує потай – не даремно життя прожила, усе правильно робила.

А цьогоріч уже й не здужає прийняти рідних своїх. Погода ця скоро на той світ зажене. Встає, а перед очима кола чорні. Ні спати, ні жити, ні лягти, ні встати. Тут не про страви, тут аби до дверей дійти і курям їсти дати.

Дітей попередила, щоби не приїздили. Говорить, а від сорому аж сльози на очах. Ото дожила бабка, дітей бачити не бажає. А вони що, запитали про здоров’я, усі гірко зітхнули та й усе на тому.

Уранці таки прокинулась Килина і вирішила, що якщо й прийде сьогодні її час, то най уже у церкві. Як то – не освятити паски. Хай не вона – сусідка пекла цьогоріч, але ж треба йти. Ледь дочимчикувала туди, а як мала йти додому то вже й не знала.

З такими ж як сама сусідками додому повертались. Ідуть, тримають одна одну, ногу за ногою тягнуть ледь. Аж тут і дім Килини. Як побачила одразу три авто біля свого подвір’я від радості так і підскочила. А тут і син із донькою на зустріч.

Зайшла Килина і свого дому не впізнала. Повен стіл наїдків. Ніна із Алою щебечуть припрошують пасок власноруч спечених покуштувати, невістка голубців на стіл ставить: “За Вашим рецептом, мамо готувала. Запах на увесь під’їзд такий був, що три сусідки прибігли питати що то я таке готую. Мусила другу порцію робити, бо першу усю начисто з’їли”.

Напекли, насмажила, наварили, спакували і всі до мами приїхали.

— А що ж то за свято таке буде, як кожен у квартирі своїй на стіни дивитиметься. Та й яка то Паска якщо ми усі окремо одне від одного будем. Що то за свято, без Вас, мамо? От і вирішили ми, мамо, вам сюрприз зробити.

Сміх, радість, тости. Сидить Килина за столом у червоній хустині, а поруч онуки про все на світі в одну мить і разом розповідають. І враз, ніби й легше стало і рум’янець з’явився, уже й дихати вільніше і не хитає зовсім.

А тут Артем:

— А в нас новина сьогодні особлива. Тарас, син мій старший оженитись надумав. Вчора телефонує і каже, що скоро я дідом стану. Так що мамо, стіл уже для нас усіх замалий, доведеться більший купувати.

І зовсім добре уже старенькій Килині. Куди ти бабко зібралась, як тут правнука діждати треба? он діти які у тебе, а онуки?

Будем жити. Дай Боже миру! Бережи Боже наших Захисників!

Христос Воскрес!

16,04,2023

Головна картинка ілюстративна.