– Та скільки ті кури будуть лазити по оборі? Куди не стань – всюди послід!
– А ти очей не маєш? Дивися куди йдеш! Яйце швиденько їж і не питаєш!
– То де ж ті яйця?
– Зима, не бачиш?
– То висаджуйте собі на голову, може, тоді знесуться!
Цьому діалогу 15 років! 15 років я маю нервуватися, що кури не сидять на своїй загороді, а ходять в кожен куток і всюди за собою лишають сліди. Далі те все несеться в хату за дітьми і далі моїми руками прибирається. Свекруха робить вигляд, що нічого страшного не сталося, але я просто вже не витримую.
Ми з чоловіком спеціально перегородили обору, щоб мати чистоту на своїй частині і заплатили немалі гроші за паркан. Тоді це коштувало 7 тисяч гривень і яйця були по 50 копійок! За ті гроші можна було жити спокійно без курей. Але ні.
– Як це, курки на оборі курей не мати? Це що за останні газди.
– Зате чистота.
– Зате своє, домашнє, а як будете так господарювати, то нічого не матимете.
Ми й справді нічого не маємо, бо кури не несуться, гроші на паркан просто в холосту витрачено, а я маю щоденні сварки зі свекрухою.
Боже борони на курку кишнути! За куркою треба ходити, мов швейцар і відкривати за закривати ворота, бо вона несе яйці. А, коли дитина бавлячись бігає за малими курчатами, то одразу сварена, бо у курчаток ноги заболять і вони захворіють.
Я так втомилася, що не передати словами – кожного дня послід на моїх капцях у кращому випадку, а буває й на шкарпетці. Я кожного дня ходжу з совочком і віником, щоб прибрати це все і то по декілька разів. Всі лавки брудні, вони, навіть, до хати заходять і можуть залишити «подарунок» в сінях.
Кури ні породисті, ні несучі, звичайнісінькі, взимку не несуться, але прав від того й них не меншає, на відміну від нас. Таке враження, що вона більше цінує цих курей, ніж нас. З роками це все тільки посилюється і зараз вимога, що кури мають вільно ходити на вулицю, бо так вони краще несуться, а якщо якась крутиться біля воріт і я її не впустила, то я ще й сварена:
– Курка прийшла нестися, а ти перед нею ворота закриваєш! Не дивно, що вони вдома не несуться, а в сусідки під дошками, бо тут вічно через тебе закрито! А ти ще й жалієшся, що яєць нема.
Отак і живу вже 15 років, чоловік хоч і злиться, але ж то мама.
Фото Ярослава Романюка.