Цю історію якось розповів мій батько гостям під час застілля. Мені тоді було років десять, але вона міцно засіла в моїй голові.
Працював тато багато де, в основному водієм. Працював на різних машинах, тракторах, швидкій, тролейбусі. Яка машина була в той раз я не знаю, а тата вже не запитати, на жаль.
Вважаю, що події відбувалися в роках 70-х чи 80-х.
«Стою перед світлофором, чекаю на зелений сигнал. Бачу, по краю капота якась пушинка трохи рухається. Ну, пушинка і пушинка, чорт з нею. Починає спалахувати зелений, і я зауважую, що пушинка дивно рухається вже в іншу сторону. Ледь помітна така.
Читайте також: «Мені в житті не щастило з самого моменту мого зaчаття…»: історія про те, чому нам в житті не щастить
Я сказав (мабуть напарнику): «Зараз!» І вийшов з машини. А там перед капотом стоїть дитина, на дитині в’язана шапка з великим помпоном. І ось кінчик цього помпона у вигляді тієї самої пушинки і було видно. У мене ноги заклякли, стою, дивлюся.
Напарник вийшов, дитину схопив і пішов на матусю кpичати, яка поруч чесала язика з подругою. А я не пішов, я закуpив і думав про випадковості, дрібниці, про те, що могло б статися без цього помпона і як я далі з цим жив би».
З роками ця історія мені здається все стpашніше.
Опубліковано 24 лютого 2019 року
