— Ти кого в будинок привела, донечко? Ото хіба я тебе такому вчила, аби першого зустрічного в дім тягнути? Я ж тепер ніч не спатиму! Відведи туди де ти його підібрала.
Юля була з простої сім’ї, а коли батька не стало, їм з мамою довелося зовсім нелегко. Тому після закінчення школи зі срібною медаллю, вона не залишила мрію стати юристом. Але вступила на заочне відділення. І пішла працювати.
Не зовсім по спеціальності. Вірніше, зовсім не за фахом. Влаштувалася продавчинею в продуктовий магазин. Зарплатня невелика, але і то хліб. До того ж, поруч з будинком. Це добре, адже мама останнім часом зовсім одна на могла, потрібен був нагляд.
Того вечора, закриваючи магазин, як зазвичай в одинадцять, вона раптом помітила на сходах незнайомого чоловіка. Напевно, перехилив зайвого і тепер спав. Однак на вулиці зима, а він в одному легкому светрі.
Повз ще ходили люди, але ніхто в сторону хлопця навіть голови не повернув. «Замерзне ж », – подумала Юля. Спробувала його розворушити, але той дивився на неї туманним поглядом і явно був не на цій планеті. Юля зітхнула і зробила те, на що люди, швидше за все, покрутили б пальцем біля скроні.
Підняла хлопця і, обхопивши його, повела до себе додому. Добре хоч поруч проживала. Вдома довелося заспокоювати маму, яка ледь не плакала від того, що її правильна у всіх відносинах дочка, у якої навіть хлопця-то не було, раптом притягла в будинок ледь стоячого на ногах незнайомця. Але не на вулицю ж його знов виводити. Вклали в ліжко.
Коли Юля прокинулася вранці, вчорашнього знайомця вітром здуло. Мама сказала, що, як прокинувся, вибачався тисячу разів, сказав, з ним перший раз таке. Мовляв, останнє що пам’ятає був у ресторані. А що вже там йому в напій підсипали, але прокинувся от тут навіть без верхнього одягу. Загалом, він вдячний Юлі за порятунок, але в очі їй йому дивитися соромно. Тому він втік до того, як вона прокинулася.
Через три дні він знову чекав її біля входу. Тверезий, красивий і весь такий фешенебельний. За ним стояла крута іномарка. « Хочу особисто сказати тобі спасибі », – сказав чоловік, представившись Романом.
Він запропонував їй ресторан, вона погодилася лише на найближче кафе. Він запитав дозволу
зателефонувати їй, вона не дозволила. Але коли він подзвонив, і сказав, що чекає її внизу біля під’їзду, вона вилетіла на вулицю домашніх капцях. Що поробиш, інколи доля сидить на порозі, головне вчасно розгледіти.
Автор невідомий.
Текст підготували – intermarium.news
Головна картинка – firestock